Jdi na obsah Jdi na menu

Zamyšlení nad 1. týdnem postu: čtvrtek - neděle

26. 2. 2015

 

Роздуми на І-ий тиждень посту: четвер - неділя

 

 

 

ЧЕТВЕР

(1-ий тиждень Посту)

Стихира

Світила проповідництва зробив ти, Слове Божий, своїх учнів, а вони своїм словом осяяли всі кінці землі, просвіти і наші серця, Христе, світлом чеснот і очисти нас постом, сповняючи твоїх слуг каяттям і наверненням, щоб ми славили тебе, Спасе, бо ти єдиний предобрий..

( З «Сідалень» Утрені четверга 1-го тижня посту).

 ДУМКА

Перед оголошенням своєї благодатної Доброї Новини Ісус Христос провів у підготовці до того сорок днів у пустині. Він був свідомий, що успіх Його місії на землі, вдала реалізація того, чому Він, будучи Богом, став чоловіком, залежатиме від слів, що він промовлятиме. Що більше! Він також усвідомлював собі, що Його слова будуть настільки переконливими, наскільки переконливо Він застосує їх у житті. Слово та приклад – от переможні засоби для навернення будь-кого на путь праведну.

Христос переконливо розповсюдив свою Благовість, так переконливо, що віддав своє життя, щоб звершити мету своєї місії тут на землі – спасти, усиновити та вчинити людину причасником Свого Божества. Щоб всіх привести до свого Бога-Отця, Він потребував послідовників, тобто людей, які продовжували б проповідувати прихід Божого Царства на землі і що Він, будучи справжнім Богом, стався чоловіком заради любові до людини, щоб її спасти. От сідальні «світила проповідництва», якими Він зробив своїх апостолів, які своїм словом «освітили всі кінці землі». Кожен з Апостолів, крім св. Івана Євангелиста, який дожив до глибокої старості на грецькому острові Патмос, поховавши там Пресвяту Богородицю, віддали своє життя за свої слова про Слово! Після них прийшли їхні ученики… аж по сьогоднішній день… аж до скінчення віку цього, які будуть проповідувати, що Ісус Христос був Богом, став чоловіком, жив на землі, помер та воскрес, щоб спасти «світ увесь»! І не один зі «світил» постраждає заради поширення цього Слова на всі кінці землі, не один віддасть своє життя. Вистачає згадати період комуністичного режиму у нас, коли сотні тисяч людей різних християнських віросповідань, а особливо же вірні Греко-католицької Церкви, були переслідувані за свою віру, були заслані на Сибір: хто відбув засуд, хто загинув, хто пропали безвісті.

Завдання проповідувати прихід Божого Царства на землі належить не лише єпископам, священикам та богопосвяченим особам, але й мирянам. Кожен християнин, якого він би стану не був, зобов’язаний бути «світилом проповідництва» та «осяяти кінці землі»! Начитана людина чи звичайний селянин з мозолистими руками, які вірують у Христа, якщо хочуть наслідувати Христа, мусять бути до того підготовані, а це можна зробити набуванням чеснот, оцих позитивних моральних рис у душі та характері людини, що уможливлюють її чинити та зростати у добрі. Чесноти допомагають християнинові жахатись гріха та триматись оподаль того шляху, що замість наближати до Бога, відводить від Нього.

Щоб стати чеснотливою людиною, треба жити згідно з чеснотами, котрі можна набути тільки тоді, коли полюбити їх. Але яким чином? Коли полюбимо Христа та докладемо, з Божою допомогою, всіх зусиль наслідувати все, що було позитивне у Ньому… а в Ньому все було позитивне! Легше сказати, ніж зробити!

Під час Великого Посту маємо нагоду та час придивлятись зблизька до поведінки Христа: він був мудрий, справедливий, мужній та здержливий. Він – об’єкт нашої віри, надії та любові. Якщо ми так само будемо мудрими, справедливими, мужніми, здержливими та будемо вірити у Нього, надіятись на Нього та любити Його, лише тоді станемо чеснотливими людьми. Набути чесноти можемо тільки через піст: вилучення з нашої душі всього того, що супротивиться зросту чеснот у нас.

 

ПОСТАНОВА

 Сьогодні буду чеснотливим:

 Діти: Буду мужній у труднощах.

 Молодь: Буду справедливий з усіма.

Дорослі: Буду здержливий: не буду злоститись чи нервувати нікого.

 

П’ЯТНИЦЯ

(1-ий тиждень Посту)

Стихира

Стражданнями своїми, Чоловіколюбче, ти дарував усім безстрастя, а божественним хрестом умертвив мої тілесні пожадання. Сподоби мене, Господи, оглядати твоє святе воскресіння.

( З «Сідалень» Утрені в пятницю 1-го тижня посту).

 ДУМКА

Стихира нагадує нам про Христовий Хрест, який умертвив ветхого чоловіка з його грішними пожаданнями та дарував йому життя нового чоловіка. Через божественний Хрест зродився божественний чоловік.

У попередніх роздумах ми говорили про те, як Христос став чоловіком, щоб нас спасти, але не виявляли яким способом він це осягнув. Тепер можемо виявити, яким чином Христос випросив для нас у Бога спасіння. Ісус Христос дав Себе розпясти на Хресті! От знаряддя нашого спасіння, нашого вивищення до рівня самого Бога! Тяжко невіруючому зрозуміти це. Вже на початках християнства нелегко було поганам зрозуміти це. Святий апостол Павло писав до Коринтян, що «слово про хрест – глупота тим, що погибають, а нам, що спасаємося, сила Божа!». Смерть на Хресті вважалася найбільш ганебним видом смертельної кари, призначена для найгірших зловмисників. От як засудили Христа – як одного з-поміж найгірших розбійників. Таких засуджених розпинали поза містом на відлюдному місці, у випадку Христа - на горі Голгофі. Прибивши злочинця до хреста, його покидали і лишали на поталу хижакам. Наступного дня, чи коли там, знімали тіло, чи що залишилося з нього, та кидали до братської могили. Таке і сталося б з Христом, як би не втручання побожного Його ученика, Йосифа з Ариматеї, який попросив римського губернатора Юдеї, Понтія Пилата, який і видав засуд над Христом, поховати Його у родинному гробі.

 Христос своєю смертю показав усім своїм послідовникам якою смертю мають умерти для своїх гріхів, котрі вони повинні прибити до хреста, як найбільших своїх ворогів у змаганні сягнути Христа в Небі. Після смерті Христос воскресне, але мусив попередньо умерти. Християни, відбувши свою хресну дорогу, також воскреснуть. У якій мірі вони встигли нести свій хрест, в значенні боротьби проти всього того, що призводить їх до гріха, - Христос кожному своєму послідовникові накладає хрест в житті, - такою мірою відміряється їм місце у Небі чи Пеклі.

Під час Посту ми маємо можливість застановитись над тим, як несемо свій хрест. Чи не буває часом, що ми нарікаємо на наш хрест, мовляв, він затяжкий? Не закидаємо Богові, може навіть за часто, що Він був несправедливий при роздачі хрестів, мовляв чому в сусіда легший хрест? Коли ми зрозуміємо, що Хрест є нашим засобом спасіння, тоді його хрест не стане затяжким! Хто хоче нести свій хрест сам, по-егоїстичному, щоб він не був важкий, такий хрест стане дуже і дуже важким. Коли ми натомість допоможемо ближньому нести свій хрест, то й наш стане легшим. Весь секрет у несінні хреста лежить у цьому: який послідовник Христа не тільки що не допомагає ближньому нести свій хрест, але й не дозволяє нікому допомогти собі у несінні свого хреста, тому хрест в житті буде нестерпним, і до такої міри, що він збайдужіє до нього і з часом зовсім забуде про нього, за що буде гірко відповідати перед судищем Божим.

Докладаймо всіх зусиль під час цього сорокаденного покаянного часу бадьоро і радо нести свій хрест з впевненістю, що після хреста буде й Воскресіння!

 

ПОСТАНОВА

 Сьогодні радо нестиму свій хрест:

 Діти: Не буду нарікати на кого-небудь.

 Молодь: Покірно прийму те, що мені не до вподоби.

 Дорослі: Не буду жалітись Богові за свій «затяжкий»хрест.

 

СУБОТА

 

(1-ий тиждень Посту)

Ап. Онисима

Стихира

Чистий і непорочний піст настав нині для нас і явив звершеність мученицьких чудес: тому постом душевні скверни очистімо, і мученицькими знаменнями, і стражданнями, доблесно проти пристрастей змужніймо; священного здержування благодаттю просвічуючись, чудесами Теодора мученика у Христі зміцнюймося вірою, просячи Його, щоб він подав спасіння душам нашим.

( З «Стиховних стихир» Утрені в суботу 1-го тижня посту).

 ДУМКА

Перша субота Великого Посту нагадує нам в особі св.Теодора «мучеників». Це були християни, які постраждали смертю заради Христа. Ми попередньо роздумували над тим, як кожен християнин зобов’язаний нести свій хрест, якщо хоче успадкувати вічне щастя в Небі. Нести хрест означає померти для світу, який ширить свою гедоністичну філософію - «їж, пий, гуляй, душе, веселися»! Однак після фізичних та моральних страждань, наступить день воскресіння до такого життя, у якому не буде «ні болю, ні зітхання, ні печалі, але життя безконечне».

Колись, на початках християнства, Христовий світогляд гостро конфліктував з менталітетом навколишнього середовища, здебільшого поганського, де поклоніння множеству богів було нормальною практикою. Христа навіть не сприйняли релігійні ізраїльські круги, які вірили лише в одного бога-Ягве. Міжконфесійні конфлікти, як бачите, не постали після розподілу християнства на різні конфесії, бо вже проводились за часів Христа! Переслідування Христових послідовників існували в минулому, дивись гоніння християн за Римської імперії, в Середньовіччі, минулого століття за комуністичного режиму в різних країнах… Тоді перед кожним християнином був вибір: зректись Христа або продовжувати любити Його, навіть до смерті! Не один покидав віру, стаючи відступником. Інші, покладаючи всю свою надію на Христа, були готові постраждати за Нього. Дехто й загинув з любові до Нього. Переслідування подекуди тривають ще сьогодні, хоч не в такий жорстокий спосіб, як колись: В’єтнам, Китай…

 Неможливо померти заради Христа так легко. Треба до цього належно підготовлятись. Чим? «Чистим та непорочним постом», щоб «очистити душевні скверни», «змужніти проти пристрастей»… хто впевнено ходить по Христовій дорозі, хто «постить», найбільше душевно, щоб вилучити з душі все, що противиться Богові, той буде готовий, коли на це прийде час, віддати своє життя за Христа.

 Ми, нажаль, ототожнюємо «переслідування» із чимось зовнішнім: от ворог Христовий приставив до голови пістолет, погрожуючи убити, якщо не відректись Христа; от заслання якесь або ув’язнення… Сьогодні гоніння християн продовжується у більш субтильний та єхидний спосіб. Всі світські і матеріальні параметри життя нас переслідують, тому що вони аж ніяк не узгоджуються з Христовими веліннями. Христос говорив: «Не вбивай!», а тут мало не все суспільство просочене культурою смерті: аборт, евтаназія, безперервні війни в усіх закутках землі! Христос повторяв: «Не оскверняй свого тіла!» - у світі гріхи проти чистоти стали нормою життя: порнографія, розпуста, культура вседозволеності, збочена статевість… Христос повчав своїх учнів слухатись своїх настоятелів – папу, владик та священиків… У світі запанувала абсолютизація моралі, мовляв правильною моральною поведінкою вважаю я ту, яка мені підходить; критиканство в середині Божого стада супроти ієрархії… Скільки-то видів переслідування і кожен християнин в кожному моменті свого життя зобов’язаний підтримувати та захищати Христовий світогляд та веління своїми ділами, словами та прикладом.

 Під час Посту маємо можливість через молитву та особисті розважання перевірити чи ми часом серед нових видів переслідування не відреклись Христа, чи слухаємось Його велінь. Маємо можливість застановитися над тим, чи все наше єство вже не просочене «світською» ментальністю у противагу Христовій.

 

ПОСТАНОВА

 Сьогодні не відречусь Христа:

 Діти: Скажу «Ні!» перед спокусою гріха лінивства у школі.

 Молодь: Не буду сміятися з фізичних хиб друзів.

 Дорослі: В оточенні друзів захищатиму християнську мораль.

 

НЕДІЛЯ

(1-ий тиждень Посту)

Неділя Православ'я

 

Стихира

Під час посту Мойсей дістав Закон і людей привернув; Ілля після посту зачинив небо; три юнаки Авраамові постом беззаконного мучителя здолали. А ти, Спасе, постом сподоби нас осягнути воскресіння, що співаємо: Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас!

( З «Стиховних стихир» Утрені в суботу 1-го тижня посту).

 ДУМКА

Перша неділя Великого Посту, крім того, що відносить нас у той період історії Церкви (VII-IX вв.), що характеризується безуспішною боротьбою у Візантійській імперії проти культу ікон - часи так званого «іконоборства», коли з наказу імператора Льва ІІІ виносили з церков ікони та палили їх - згадуються також ті особи, які показують нам, як треба підготовлятися до великої справи. Мойсей, як написано у Старому Завіті, перш ніж отримати від Бога «камяні таблиці із Законом і заповідями» на науку всім, «перебув на горі сорок днів і сорок ночей». Пророк Ілля, підкріпившись та набравши сміливості, «сорок днів та сорок ночей ходив-постив поки не дійшов до Божої Хорив-гори»… Час підготовки завжди закінчувався зустріччю з Богом.

Усім нам відомо, що перш ніж започаткувати велику справу, треба до неї як слід підготовлятися. Не можна братись за діло, не вивчивши можливості його здійснення. Проаналізувавши подвиг, підбираємо належні заходи та засоби. Чи найбільшою справою нашого існування не є спасіння душі? Живемо для того, щоб її спасти, щоб забезпечити для неї вічне щастя в Небі, щоб, як написано в Стихирі, «осягнути воскресіння». Спасіння, вічне щастя в Небі, «воскресіння» є ніщо інше як остаточна зустріч з Богом.

 Коли добре проживемо час посту, напевно переконаємось, що справу спасіння нашої душі можемо осягнути тільки через любов до Бога! Це єдиний засіб, яким ми можемо сподобитися «воскресіння». Ми живемо для того, щоб впродовж цілого життя співати подячний гімн Богу за те, що Він створив нас, вдихнув в нас життя. Цей гімн подяки ми повинні співати без упину, безперестанно, і це до кінця нашого життя, до останнього нашого подиху. Любити Бога означає любити ближнього і все, що Бог сотворив. Писав євангелист Іван: «Хто каже, що любить Бога, а ненавидить свого ближнього, він неправдомовець!». Любов – могутнє, потужне почуття, що може то будувати, виховувати, то руйнувати, збочувати, залежно від того, як хто нею живе.

 Хто християнин, той своєю любовю неодмінно зобовязаний силою Христа будувати, виховувати людину до такої любові, яка вела б до Нього, щоб пізніше полонити нею ближнього. Любов до Бога тотожна любові до всіх: друзів та ворогів. Яка заслуга в тому, що я люблю того, хто мене любить? Попробуймо любити того, хто нас ненавидить, хто нас обмовляє, хто розпускає про нас «добру славу», хто піддає нас чарам… Такою любовю до ворогів ми зможемо успішно завершити справу спасіння душі. Внаслідок такої любові ми зможемо сміло й без боязні стати перед судищем Божим. Вирок буде нам виданий згідно з тою любовю, якою я любив ближнього. Під час посту нам дана можливість через молитву та «сорокаденне подорожування у духовній пустині душі» спромогтися такої любові, щоб успішно завершити нашу земну мандрівку перед остаточною щасливою зустріччю з Богом.

 

 ПОСТАНОВА

 Сьогодні любитиму Христа «іншою» любов’ю:

 Діти: Буду любити того, хто мене ображає.

 Молодь: Любитиму того, хто буде глумитись наді мною.

 Дорослі: Не буду обмовляти моїх колег по роботі.

 

При некомерційному використанні матеріалу (навіть частковому) посилання на джерело інформації обов'язкове. Його використання у комерційних цілях - лише з дозволу адміністрації сайту.

о. Євген Небесняк, СДБ