Jdi na obsah Jdi na menu

Zamyšlení nad 2. týdnem postu: čtvrtek - neděle

5. 3. 2015

Роздуми на 2-ий тиждень посту: четвер - неділя

 

ЧЕТВЕР

(2-ий тиждень Посту)

 

  • Стихира

Христос, як плодовита лоза, виростив вас, богоносні Апостоли, немов грона, які землю напоюють благословенною солодкістю. Тому визвольте мене від сп’яніння, що походить від пристрастей, даруючи моїй душі у час божественного посту сльози каяття, щоб осягнути спасіння і життя вічне.

( З «Сідалень» Утрені у четвер 2-го тижня посту).

 

  • ДУМКА

 Спяніння, що походить «від пристрастей», і про яке нагадує всім стихир, не треба розуміти лише, як сп’яніння від алкоголю. Є інші види «сп’яніння», які доводить людину до такого стану, що він «вже не бачить розуму» або «всі розуми поїдає»!

 Зараз говоритимемо про дуже популярне сьогодні «інтелектуальне» сп’яніння, що доводить людину до переконання, що вона розумом може доказати, що Бог не існує! Під час Французької революції 1789 року один з її організаторів, Робесп’єр, вів запальну пропаганду про неможливість доказати існування Бога. Молоді студенти Паризького університету були захоплені антицерковним відношенням викладачів і повністю погоджувались з їхніми доказами проти теорії існування Бога. Один з таких студентів підійшов до Робесп’єра і радісним голосом скрикнув: «Я нарешті дійшов до переконання, що Бога немає! Бога не існує!» Робесп’єр, найбільший поборник Церкви під час Революції, винахідник гільйотини, що знесла голову не одному християнинові, подивився сумними очима на того студента і встиг лише ледь чутно промовити: «Щасливий ти, друже! Якби я міг бути такий переконаний, як ти! Якби я лише міг…». Студент роззявив рота і не міг повірити у те, що Робесп’єр сказав! Як так? Запальний поборник Бога… ще був переконаний в існування Бога?

 Пригадую собі: коли я вчив філософію та богослов’я в Римі, то можна було насправді сп’яніти від безлічі глибокозмістовних відомостей. Здавалось, що я після кількох років міг спокійно доказати існування Бога чи заперечити його. Так здавалось, поки не навчився важливої в цій площині істини: наука про Бога може спонукати вірити у Бога, але ніколи не може бути у цьому вирішальною, бо віра – це не знання, наука чи якісь там розумово-інтелектуальні догми. Віра – це дар Божий, що Він дає кожному, хто лише захоче його взяти!

 Минулого року вийшла цікава книжка, - не пригадую точно її назви (Проти існування Бога?), що стала бестселером. Купували книжку або той, хто горів цікавістю, які аргументації автор книжки подавав у підтвердженні його формулювань про «не існування» Бога, або той, хто шукав «впевненості» у своїх переконаннях, що Бога немає! Час до часу в історії людства бувають такі періоди, коли у суспільстві під впливом авторитетних знаменитих науковців постає манія доказати всім, що «Бога не існує». От науково-інтелектуальне сп’яніння! Бог дав людині розум на те, щоб, вивчивши світ та все, що у ньому, сягнути Творця. Незалежно від того, чи науковці та дослідники вірять у Бога, чи ні, чи пропагують Його, чи заперечують Його існування, Бог існує! Правильний підхід розуму до Божої справи стане заслугою та причиною спасіння, а неправильний, тобто вороже заперечення існування Бога, стане причиною засудження на вічні муки.

 Подумаймо під час посту, як ми розглядаємо питання існування Бога. Обов’язково хочемо розумових доказів, чи нам доволі знати, що Бог існує, тому що Він об’явив цю правду в особі Ісуса Христа? У нас живе настільки любові Бога, щоб вірити у Нього без ніяких розумових доказів? 

 

 

  •  ПОСТАНОВА

Я отримав від Бога дар віри у Нього:

 Діти: Повторятиму часто під час дня «Вірую в Тебе, Боже!»

 Молодь: Докажу своїм життям та ділами, що Бог існує.

 Дорослі: У сумнівах про існування Бога, молитимусь до Нього про допомогу!

 

 

П"ЯТНИЦЯ

(2-ий тиждень Посту)

 

  • Стихира

Постом звівшись понад низькі пристрасті, звеличмо Господа, що зійшов на хрест, і з собою підняв світ. Покірно споживаймо напій покаяння, роздумуючи про той день і годину, коли станемо перед вічним Суддею. (З «Сідалень» Утрені у п’ятницю 2-го тижня посту).

 

  • ДУМКА

 Стихира нагадує нам, що кожен з нас «стане перед вічним Суддею». Очевидно, це станеться після нашої смерті, тому слід нам добре подумати над нашою смертю. Під час хрещення новонародженого єства ми, незважаючи на нашу радість та втіху, самотужки думаємо про те, що новий син Божий колись помре! Це жорстокий закон природи: хто живе, той несхибно мусить вмерти! Прийде час і увірветься нитка нашого життя. І ніщо не зможе викупити нас з рук смерті. Вона «скошує» кого захоче, коли захоче і в який спосіб захоче. Тут скривається незаперечна істина нашого туземного життя: нам невідомо, коли ми помремо, де помремо і як помремо. Життя навчає, що смерть невблаганно забирає молодих та дорослих, вибирає для цього любий момент, і не призначає нікому той самий спосіб смерті: хто вмирає на ліжку під час сну, хто в аварії, хто під час хірургічної операції, хто під час пологів і т. д.

 Через те кожен мусить бути готовим в хвилині своєї смерті, бо від того залежатиме його вічність. Бог «вичитає» нам наші заслуги та наші недоліки-гріхи… і удостоїть нас довічним щастям у Небі або довічними муками в Пеклі. Вжив я в тім місці прикметник «довічний», бо після смерті, ― віримо ми в це або ні, ― нас чекає інше, так зване «потойбічне» життя. Із завершенням туземного життя ми розпочинаємо нове існування. Смерть закриває двері на одне життя, щоб відкрити їх для іншого. Очевидно, залежить від нашої туземної мандрівки, яке життя нам буде присуджене. У кожному разі, смерть є незаперечним фактом в існуванні будь-якого живого організму, в тому числі й людського.

 Маємо нагоду під час посту роздумувати над тим, як ми взагалі ставимося до поняття смерті. Іншими словами ― ми насправді переконані, що наше життя тут на землі, скільки б воно не тривало: коротко чи довго, є лише підготовкою до іншого життя, якому не буде кончини? Коли я був молодим, я ніколи не думав про смерть. Де я мав час і охоту думати про такий сумний факт? Я, як і багато молодих сьогодні, думав, що життя тут на землі ніколи не закінчиться! Сьогодні вся індустрія скерована на те, щоб «полегшити» життя. Скерована на те, щоб різними винаходами «продовжити» життя людям, от, наприклад, продукують нові медикаменти, які мали б відновити перестарілі клітини людського організму, або операціями «замінюють» знищені органи тіла новими. Єдина індустрія, що думає про смерть, це мережа «ритуальних послуг». Один грабар мені таке сказав одного разу, показуючи на домовину: «Щоб люди не вигадували чи придумували, скільки б грошей не мали, ми всі закінчимо тут: чотири звичайнісіньких дошки збитих докупи. От останній домик усім!»

 Після смерті ми станемо перед судищем Божим і Бог вимагатиме від нас звіту про наше життя. Він практично запитає нас, з чим ми до нього підходимо. Тут вже не можна надіятись на суму грошей, що у нас на рахунок у банку. Грошима не можна собі ані закупити Неба, ані відкупитись від Пекла! Будь-що матеріальне не має доступу до Неба. Треба прийти зі своїми ділами. Скільки ми добрих діл сповнимо на землі, стільки «небесного капіталу» ми будемо мати на своїм небеснім рахунку, а яка вартість наших лихих діл – то вже чорт підрахує! Бог нас запитає, крім того, чи ми вірили у Нього, чи ні, чи ми Його любили та чи ми любили ближнього як Його та як себе самих. От з чим ми повинні стати перед «вічним Суддею» - з нашими добрими ділами. Ми їх маємо? На землі ми дуже часто клопочемося про те, що земне, матеріальне, щоб за життя мати вигідне життя, і забуваємо, що після смерті нам треба буде все те покидати. Усі наші діла, практично, спрямовані на те, щоб добре було нам тут на землі, а чи ними ми заслужимо собі вічного Щастя в Небі? 

 

 

  •  ПОСТАНОВА

Треба заслужити собі щастя в Небі:

 Діти: Хоч я ще дитина, подумаю про свою смерть.

 Молодь: Переконатись, що ми не будемо жити вічно на землі.

 Дорослі: Мені важливіші земні «розкоші», чи щастя в Раю?

 

 

СУБОТА

(2-ий тиждень Посту)

 

  • Стихира

Добровільно розп’ятий, Христе, твоїм погребенням ти полонив смерть і третього дня воскрес, як Бог у славі, даючи світові безконечне життя і милість. (З «Стихир на стиховні» (6 гл.) Вечірні у суботу 2-го тижня посту).

 

  • ДУМКА

 Христос своєю смертю дав світові та людині «безконечне життя і милість», і ми частково роздумували учора про вічне життя після смерті. Ми розуміємо, що після нашої смерті ми воскреснемо і одержимо винагороду або засуд від Бога, але дуже часто не задумуємось над тим, що до Неба ми увійдемо лише повністю очищені. Немає бути ніякої навіть найменшої плями на нашій душі. Відповісте: «Вірно! Ми про те не думаємо». Відтак запитаєте: «А де нам так очиститися?». У Чистилищі. Там покійні душі очищаються перед переходом до Неба. Ніхто не знає, як виглядає Чистилище, як довго там треба там бути, щоб повністю очиститись. Ми, як люди, схиляємось до думки, що Чистилище ― це місце терпіння, де «перепалюються» всі гріхи, бо з гріхами, навіть простимими, не можна удостоїтися вічного щастя в Небі. Це місце терпіння не буде таке страшне, як у Пеклі. По-перше: хто попав в Чистилище, свідомий, що він звідтам вийде, бо закінчиться термін очищення. По-друге: саме ця думка потішає його під час терпіння. У Пеклі зовсім інша справа. Хто попав у Пекло знає, що він звідтам вже більше не вийде, бо він там буде навіки мучитися.

Мені подобається уявляти муки не у виді вогню, бо людина після смерті матиме інше тіло, податливе радше душевному терпінню, ніж матеріальному. Терпіння матимуть щось до діла з «нематеріальними» муками. Це буде, на мою гадку, радше терпіння «у жалкуванні за втраченим». У житті ми інколи душею щось або когось так інтенсивно бажаємо, що аж боляче на душі, коли не можемо реалізувати наше бажання. Так, припускаю, буде для душ у Пеклі. Вони бачитимуть щастя тих душ, яким було дозволене перейти поріг Неба, і так їм буде шкода та жаль, що вони не удостоїлися того, що будуть себе засипати різними «чому?». Оця неможливість бачити Бога, ніколи не радіти, як радіють душі в Небі, буде їх вічною мукою! Хто в Чистилищі, той буде мучити себе, чому не може скоріше удостоїтися тієї радості, якої удостоїлися ті душі, які менше провинилися від них, тому скоріше опинилися в Раю! Їхня мука буде менш інтенсивною від мук тих, що в Пеклі, бо вони знають, що прийде час і скінчиться їхня мука, ну й вони вже тішаться думкою, що таки перейдуть колись до Неба!

Християни тут на землі, все ж не знаючи хто спасеться, а хто буде засуджений, моляться за всіх померлих, а найперше за тих, які, на їх думку, знаходяться в Чистилищі, щоб зменшити їм термін мук. По-людськи кажучи, скажімо, що Бог присудив комусь бути в Чистилищі припустимо 1000 років. Ми нашими молитвами можемо скоротити цей термін до 100 років. Банальний приклад для того, щоб показати, як заупокійними Службами Божими, тобто Літургіями за померлих, - під час посту є кілька таких Заупокійних Субот, призначених для загального поминання померлих ,— ми можемо допомогти спільноті душ у Чистилищі. Не буду на цьому місці переповідати епізоди, котрі описують появу душ Чистилища – вірно, Бог дозволяє їм появлятись – у пошуках молитов. Ми також, дасть Бог, будемо членами спільноти Чистилища і, можливо, потребуватимемо молитов для прискорення нашого переходу у Рай, тому молімось за них, і не лише за покійників нашої родини. Є такі душі у Чистилищі, що нікого не мали на землі, тому не мають хто б за них помолився. Робімо це ми!

 

 

  •  ПОСТАНОВА

Просімо Бога, щоб всіх, кого знаємо, були в Раю:

 Діти: Скажу «Отче наш» за душі в Чистилищі..

 Молодь: Подам на Службу Божу за душі у Чистилищі.

 Дорослі: Молитимусь за упокій колег, з якими я працював?

 

 

 

НЕДІЛЯ

(2-ий тиждень Посту)

Свщмч. Полікарпа, єп. Смирнського

 

  • Стихира

Третього дня ти воскрес, Христе, з гробу, як і написано, піднявши з собою нашого праотця. Тому славить тебе рід людський і оспівує твоє воскресіння. (Зі «Стихир на псалмі похвальнім» Утрені в неділю 2 тижня посту, гл. 6).

 

  • ДУМКА

«Праотця», якого Христос «підняв», ― це Адам, перший чоловік, якого Бог сотворив на свій образ та подобу. Фіксуймо нашу увагу на дієслові «підняв», що містить у собі подвійне значення: фізичне й духовне. Адам – конкретна особа. Людський рід почався від чоловіка і… жінки, яку Старий Завіт називає Євою. Бог поселив наших перших родичів у саду, названому Едем, і наказав не їсти «з дерева пізнання добра і зла», бо від того «помруть». Значить, якщо б Адам та Єва послухались веління не куштувати із забороненого дерева, вони б ще жили по сьогоднішній день і людській мові лишилося б невідомим слово «смерть»! Бог благословив наших прародичів досконалою природою, котра не знала ні зла, ні гріха. Вони спілкувались з Богом, «прогулювались» з ним по Едемському саду, бачили його «лице в лице». Якщо б не гріх, ми - діти Адама та Єви та весь людський рід, могли б однаково поводитись з Богом як Адам та Єва, і це «навіки віків». Ми не мали б пристрастей, проти чого стихири Великого Посту так закликають боротися. Не треба було б Христові стати чоловіком, умерти, щоб потім воскреснути. Не треба було б Йому «підняти» Адама, як це згадується в стихирі. Але… Але… Але… Адам та Єва согрішили, тобто не послухались Бога і, за намовою диявола-змії, скуштували з дерева «пізнання добра та зла», і… «подвійно» померли. Фізично, бо вже не могли жити навіки, бо їхнє досі вічне життя обірвалося і їм присуджено зазнати смерті.

Хто помер до приходу Христа, перебував не в Небі, ― ворота до Нього відкрились щойно після смерті Христа ― а в іншому місці – біблійній «почекальні», що називалась Адом. Після свого воскресіння Господь зійшов до Аду і «підняв» Адама та Єву. Іконографія Східної Церкви зображає воскреслого Христа, який побідоносною ногою топче розвалені ворота до Аду. З гробів встають мертві, а найвиднішими фігурами на іконі ― Адам та Єва, які простягають свої руки до воскреслого Христа. От перше розуміння «підняття» зі стихири. Адам та Єва померли та все ж воскресли з Христом і є з Ним у Раю.

Друге розуміння «підняття» слід віднести до природи наших прародичів, яка також упала через гріх. Будучи досконалою, вона стала недосконалою. Приречена жити навіки, вона стала смертною. Не узнавши гріха, вона стала тяжіти до нього. Освячена самими чеснотами, вона стала рабинею пристрастей, які послаблюють її волю жити згідно чеснот. Слід признати, що наша природа вже корумпована, знищена, і ніколи не могла б сягнути первинного стану святості, якби не Христос. Син Божий Єдинородний, який взяв всі гріхи світу на себе, своєю смертю «підняв» нашу природу до первинного її стану. Він дав можливість новій божественній людині повернути свою природу до того стану, у якому вона перебувала в Едемському саду. Людина не може своїми лише силами сягнути своєї первинної досконалості. Така справа потребує Божої допомоги. Співпраця людини з Богом в тій сфері може мати вже тут на землі дуже позитивні результати, тобто таку саму радість, яку відчували наші прародичі, коли вони бачили Бога, спілкувались та «прогулювались» з Ним в Едемському саду. Бог підняв людину від смерті та її природу від знищення. Людині повернув він життя, вічне життя, та повернув людській природі її первинну досконалість, досягнення якої потребує доброї волі та праці з боку людини.

 

 

Маємо час сьогодні застановитися над тим, чи ми насправді хочемо співпрацювати з Богом в досягненні вічного життя та удосконалення нашої природи до її первинного стану? Цікаве питання, над котрим варта замислитися!

 

 

  • ПОСТАНОВА

 Співпрацюватиму з Богом для осягнення досконалості:

 Діти: Проситиму допомоги Бога у спокусі лінивства під час домашніх робіт.

 Молодь:  Долатиму будь-яке тяжіння моєї природи до гріха.

 Дорослі:  Визначу, чи я співпрацюю з Богом в удосконаленні моєї природи.

 

__________________

При некомерційному використанні матеріалу (навіть частковому) посилання на джерело інформації обов'язкове. Його використання у комерційних цілях - лише з дозволу адміністрації сайту.

о. Євген Небесняк, СДБ