Jdi na obsah Jdi na menu

Zamyšlení nad 3. týdnem postu: pondělí - středa

9. 3. 2015

Роздуми на 3-ий тиждень посту: понеділок - середа 

 

ПОНЕДІЛОК

(3-ій тиждень Посту)

 

  • Стихира

Тройце свята й всечесна, нас, що входимо у третій тиждень посту, збережи невразливими й неосудними! Сподоби, щоб і далі піст минав належно і всі заповіді твої були дотримані, щоб, пісню хвали тобі співаючи, неосудно прийшли ми й побачили преславне твоє воскресіння. (З «Сідалень» у понеділок 3-тижня посту).

 

  • ДУМКА

Два тижні посту вже за нами! Треба продовжувати у цьому третьому тижні однаково постити, як у попередніх. Треба «пісню хвали» співати Богові навіть під час посту. Уже в уведенні до Посту я мав можливість наголосити радше на внутрішньому пості, ніж на зовнішньому збереженні покаянних приписів. Писав я, що зовнішній піст ― без жодного значення, якщо немає внутрішньої настанови навернутись до Бога у підготовці до Великодня. Всяке буває в житті. От у перший день посту прибули до мене гості з Франції. Вони винаймали квартиру без кухні. В обід треба зїсти. Пішли в піцерію і замовили пісну піцу без сиру. Неможна ж їсти молочних продуктів в цей день. Дивимось меню і замовили також капусту з яблуками, щоб не зламати посту. А тут нам приносять капусту з яблуками з «горами Карпат» майонезу! Ми засміялись, бо сподівались, що принесуть нам пісну страву. Як добрі християни, ми відмовились від закуски. Вийшовши на вулицю, мої друзі признались, що вони уперше в житті їли піцу без сиру! Як важко було ухилитись від капусти з яблуками, а вона так «файно» виглядала! Піст дозволяє раз на день «досита» наїстися, але тут також не треба переборщувати. Розповідається, що у містечку Неаполь, Південна Італія, увійшов монах до ресторану, бо добре зголоднів, а до монастиря ще було далеченько. Ну що ж, мясо заборонено їсти. Закликав він офіціанта і щось шепнув йому на вухо. Той, звернувшись у бік кухні, заволав на ціле горло: «Десять яєць для монаха, що постить!».

Закінчив я перший вступ на «веселій нотці», щоб звернути увагу всіх постників, що піст має проходити в супроводі похвальних пісень на адресу Бога. Більше того! Весь піст має бути однією великою похвальною піснею за те, що «Христос своєю смертю та воскресінням» спас нас від вічних мук! Ми маємо радіти, що можемо постити. У стихирах вівторка 3-го тижня посту написано «веселімся постом, радуймося піснями», а в середу співається «радісно звершуючи посну трапезу…». Ви запитаєте: «А що таке ви говорите, прошу отця? Піст має бути радісним?» Так! Піст має проходити у радості! Не треба сумувати під час посту. Це не мої слова, а Христові ж! Євангелист Матвій пише в одному місці, що Христос закликає тих, які піддаються постові, «не бути сумними, як лицеміри»! Матвій в іншому місці свого Євангелія передає Христову відповідь учням Йоана Хрестителя, які закидали Ісусовим учням, що ті не постять: «Чи ж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними?» Христос, воскреснувши, лишився з нами навіки! Яка радість! Ми настільки маємо бути радісними, щоб не показати іншим, що ми постимо! Також і тут, це Христові слова, не мої: «Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш». Збереження посту має бути «таємним», а тоді «Отець, що бачить таємне, віддасть тобі».

Здавалося б ― справжній парадокс: піст, час покути та каяття, треба зберегти в радості! Кажучи правду, воно так і повинно бути. Ми маємо бути задоволеними, щасливими, що маємо час та можливість застановитися над станом своєї душі, бо тут йдеться про її спасіння та вічне життя в Небі. Ми повинні радіти, що Бог дає нам нагоду визначитись у своїх зусиллях крокувати по Його шляху та покинути диявольську путь, якщо ми по ній вже далеко зайшли. Диявольсько-світська дорога приманлива, широка, приємна й без перешкод, за той час, як Христова дорога вузька, стрімка, труднувата, бо треба оминути всі затії та спокуси диявола, що намагається збити нас з неї. І саме по такій дорозі, перегородженій різними диявольськими бар’єрами, ми повинні простувати у великій радості, в Божій радості, щиро, а нелицемірно, з «намащеною головою та обмитим обличчям», а не з «виснаженим обличчям» фарисеїв. Нумо, радіймо, і дякуймо Богу, що можемо відбути сорокаденний піст у підготовці до Великодня.

 

 

  • ПОСТАНОВА

 Не буду зберігати посту по-фарисейськи:

 Діти:  Зроблю якусь покуту, щоб ніхто не знав.

 Молодь:  Буду ходити від рана до вечора по Христовій путі.

 Дорослі:  Нині лише раз досита наїмся.

 

 

ВІВТОРОК

(3-ій тиждень Посту)

 

  • Стихира

Постом і молитвою себе очистімо і при подобаймося Богові, піклуючись про злиденних. В цей час навернення зітхаймо й плачмо щирими сльозами, щоб вічного плачу уникнути в полум’ї. І славу віддаваймо Христові, що в шлях покаяння вказав усім людям, які в помислах своїх звертаються до праведності. (З «Сідалень» Утрені у вівторок 3-го тижня посту).

 

  • ДУМКА

Коли ми думаємо про піст, ми самотужки думаємо про те, що треба більше молитися, здержуватись від м’яса, бити поклони у церкві під час Богослужінь, а зрідка думаємо про звершення діл милосердя! Стихира, що нагадує нам «піклуватись про злиденних», підказує нам це робити. Є інші види милосердних діл, які ми можемо сповнити під час посту. Уже Старий Завіт передає нам в Книзі пророка Ісаї, якими вони можуть бути. Пророк закликає під час посту «кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зломити, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись». І хто таке чинить, у нього, продовжує Ісая «спасіння буде йти поперед нього!» Покута заради спасіння! Метою збереження посту є гарантувати собі спасіння.

У сьогоднішньому суспільстві, не лише в Україні, але по всьому світі, існує така категорія людей, яких ми звемо «потребуючими». Це нужденні люди, злиденні, які матеріально та соціально мало забезпечені; ті, які взагалі нічого не мають і живуть де попаде, здебільшого прямо на вулиці під відкритим небом, у під’їздах, під мостами; це ті, які розпачливо залежні від чогось: наркотиків, гральних автоматів, алкоголю… Одним словом, це ті, які потребують чогось, щоб вести своє життя згідно характеристик людської гідності. Правда, можна бути щасливими і без матеріальних розкошів. Скільки нужденних сімей живуть щасливо, адже вони живуть відповідно до Божого слова, що поклали в основу свого життя. Та все ж… зайва копійка не пошкодить.

Під час посту застановімося над тим, скільки ми їжі викидаємо! Наскільки ми примхливо перебираємо харчами! А скільки є голодних на світі! Скільки є голодних по наших містах! Скільки жебраків просять милостині! А скільки є тих в потребі, які встидаються признаватись того, воліючи радше жити у злиднях, ніж просити допомоги у сусідів. Не треба йти далеко в пошуках злиденних, бо вони живуть поруч нас. Вони може є навіть нашими сусідами, а ми того не знаємо! Як їм допомогти? Молоді лідери при церквах організують на св. Миколая подарунки для дітей, але чому обмежити свою діяльність лише до одного свята? Перешукаймо по наших шафах чи повиймаймо з наших чемоданів всяку одежу чи взуття, – щоб були однак в доброму стані, бо давати бідному ті речі, які вже знищені або сходжені, є справжньою образою! — та понесімо те якійсь бідній родині. Або ще краще – занесімо у центри допомоги при церквах («Карітас»)! Не мені вам підказувати, що нести і кому.

Особливо будьмо милосердними до тих, які знаходяться «в стані залежності»! Голодний та нагий знайде собі їжу або одежу і буде задоволений тим, що йому дадуть! Але ця категорія людей є насправді «потребуючою». Тут не йдеться про матеріальні нестатки, але про справжнє рабство, неволю. Психологічний розлад таких людей є надзвичайно складним і потребує багато часу та неабиякої терпеливості, щоб довести його до ладу. Через це така поневолена людина готова скоїти лихо, а то й убивати, щоб добути гроші на наркотики чи щоб могти грати на машинах.

Отже, хто злиденний – допоможімо йому! Хто залежний від чогось – допоможімо йому! Хто в шпиталі – відвідаймо його! Хто потребує лише теплого слова – скажімо його йому! Хто потребує повчального уроку – не відмовмо йому у цьому! Яка дитина потребує «прочухана» (лиш не сильного!) – не ухиляймось від того! Кожен знає, що кому потрібно, тому, у дусі посту – допоможімо йому!

 

  • ПОСТАНОВА

 Зроблю добре діло:

 Діти:  Допоможу хворому або «потребуючому» у моїй родині.

 Молодь:  Як і де можливо, організую допомогу злиденним.

 Дорослі:  Добрим словом повчу когось, що потребує такого уроку.

 

 

СЕРЕДА

(3-ій тиждень Посту)

 

  • Стихира

Радісно звершуючи посну трапезу, кличемо: Збережи всіх нас, Господи, у мирі, вибавляючи від усякого ворожого підступу. Сподоби нас, Предобрий, твій чесний хрест, цілувати, бо його ти, єдиний многомилостивий, подаєш вселенній заради твоєї милості. (З «Сідалень» Утрені у середу 3-го тижня посту).

 

  • ДУМКА

Увімкнемо телевізор, прочитаємо любу газету і неодмінно наші очі затримаються на такому слові, що повністю суперечать поміщеному в стихирі слову «мир». А це слово – війна! Після Другої світової війни всі лідери світу заприсяглися ніколи більше не починати війни. Вони, здається, не зламали присяги, тобто майже не зламали… бо коли підбити підсумки, після Другої світової війни було стільки тих війн у всіх закутках світу: Корея, В’єтнам, Ізраїльсько-Арабські конфлікти, ще й зараз тривають в Афганістані, Іраку, Анголі, Судані… що, коли б підрахувати кількість їх жертв, то вони значно перевищили б число загиблих за Першої та Другої світової війн разом! Бракує миру у світі! Різними є причини сьогоднішніх конфліктів: потреба спорожнити склади «перестарілою» зброєю; великі доходи із торгівлі зброєю; слід за всяку ціну втримати воєнну індустрію… А найважливіший фактор у започаткуванні війни та бажання продовжити її – жадоба людини у досягненні своїх особистих інтересів: гроші, влада… що вказує на брак миру у душі.

Бути в мирі з собою, з Богом та з усім космосом означає зажити щастям вже тут на землі. Неспокій – наслідок гріха, який впровадили в історію людства наші прародичі Адам та Єва. У Раю вони відчували лише щастя та безмежну радість, бо жили мирно з собою, з своїм Творцем та з усім світом! З гріхом все змінилося. Цікаво, що в описі прогнання Адама та Єви маємо перший натяк на якусь зброю. Коли Бог прогнав Адама з Раю, «поставив херувима з полумяним миготливим мечем»! Перший «конфлікт» людини – її бунт проти Бога. Вона проголосила Богу війну і вщерть програла її. Адам та Єва втратили мир з Богом.

Другий конфлікт – це війна людини із землею, з усім космосом. До падіння Адама вона була незайманою, не розритою, як Бог її створив. Ніяка людська рука не торкнулась її, не розколола її. А після падіння Адама вона також проголосила війну своєму опікунові, що через свій гріх вчинив її «проклятою». Промовила земля Адамові устами самого Бога, що між ними скінчилася ідилія: «Тяжко будеш трудитися, якщо хочеш живитись з мене! Терня і будяки тобі буду родити. І так буде між нами до скінчення днів твоїх!» От війна між землею та чоловіком, що, якщо надалі продовжуватиметься таке надужиття людини над землею, що зараз, людина зазнає повної поразки. Втратила людина мир з світом та космосом.

Третій конфлікт, перша справжня війна між людьми, яка закінчилася смертю однією з них, - смертоносний напад Каїна на Авеля. У Святому Письмі не зазначено чим Каїн убив свого брата: дрючком, каменем… Не важливо чим, але лишається той факт, що людина утратила мир із собою і зі своїми подібними. І все через гріх заздрості: Бог собі вподобав жертвоприношення пастуха Авеля, бо той приніс «первістки свого дрібного скоту, і то з найгладкіших», а не поглянув на жертву рільника Каїна, що напевно приніс Богові в жертву найгірші з овочів. Це була не лише війна, але братовбивчий конфлікт, що сьогоднішніми термінами можна назвати «громадянською війною». Збунтувавшись проти себе-людини, проти Бога та проти землі-космосу, людина втратила мир і впровадила в історію людства поняття конфлікту, і часто, нажаль, смертоносного конфлікту. Війни будуть поруч неї до скінчення віку цього!

Застановімося над різними конфліктами, у кого важкі, у кого дрібні, котрі ми проводимо впродовж дня: в родині, серед друзів, на роботі, по барах, дискотеках, на вулиці… Вони, оті конфлікти, суперечки, непорозуміння, напевно, по-біблійному кажучи, є «незліченні». Кожного разу, коли маємо справжнє бажання, як то в Україні говориться «скандалити», подумаймо про те, як людина через свій бунт проти всього втратила все те щастя, у якому вона жила, а щонайгірше - вона втратила мир з Богом!

 

  • ПОСТАНОВА

 Не хочу втратити миру з Богом:

 Діти:  Не буду сваритися з моїми друзями.

 Молодь:  Вгамую охоту «гнути на своє», навіть коли я правий.

 Дорослі:  З колегами по роботі буду жити у Господньому мирі.

 

 

При некомерційному використанні матеріалу (навіть частковому) посилання на джерело інформації обов'язкове. Його використання у комерційних цілях - лише з дозволу адміністрації сайту.

 

о. Євген Небесняк, СДБ