ПОНЕДІЛОК

(4-ий тиждень Посту)

• Стихира

Дійшовши сьогодні до половини посту, і до поклоніння твоєму, Христе, життєдайному хрестові, припадаємо перед ним до землі й кличемо до тебе: Великий ти, Чоловіколюбне, і великі діла твої, бо появив ти свій чесний хрест. Йому ми з острахом поклоняємося, взиваючи: Слава безмежному твоєму милосердю! (Із «Сідалень» Утрені у понеділок 4-го тижня посту).

• ДУМКА

Стихира нам нагадує, що ми вже на половині посту, так що перед нами ще двадцять днів, які можна ще використати для дальшої перевірки стану нашої душі: ми Божі друзі чи Його вороги? Під час наших роздумів ми завжди маємо ставити собі за мету долання всього того, що перешкоджає нам бути добрими Божими дітьми. Треба нам також почати думати про нашу сповідь і про, як нагадує нам стихира, «безмежне Боже милосердя». Найважливішим є для нас переконатись, що Таїнство Сповіді є ніщо інше, як вияв превеликої Божої любові до нас. Нам обов’язково треба засвоїти собі радше образ Бога-батька, ніж Бога-судді, який чекає з автоматом в руках, щоб пустити з нього чергу куль по грішникові. Такого не може бути, бо це суперечить превеликому Божому милосердю.

У кожного з нас є найкращий друг, якому довіряємо найглибші секрети нашої душі. Коли б довелось нам його образити, ми відразу шукаємо найближчої нагоди вибачитись перед ним, щоб повернути втрачену дружбу. Але навряд чи цей наш найкращий друг віддав би життя за нас, коли б треба було. А маємо такого друга, що так полюбив нас, що не лише був готовий віддати своє життя за нас, але фактично це і зробив! Цей приятель ― це Ісус Христос, який дав себе розіп’яти не лише з любові до всього людства, але також для кожної людини зокрема. Він заради мене пішов на смерть! Він часто проповідував, що немає більшої любові від тієї, як віддати своє життя за тих, кого любиться. Якщо ми переконаємось, що Христос ― наш найкращий друг, тоді не буде нам тяжко приступати до св. Сповіді. Це таїнство не буде здаватися мукою та приводом для боязні чи страху. Скільки християн бояться сповідатись, бо уявляють собі Бога, як страшного та немилосердного Суддю! Йдуть до Сповіді, тому що бояться кари за гріхи, спотворюючи таким чином всю концепцію Таїнства Сповіді.

Якщо ми вважатимемо Бога нашим другом, то ми, образивши Його, докладемо всіх зусиль відзискати втрачену з Ним дружбу. Сповідь стає тоді найближчою нагодою, щоб вибачитись перед Ним. У такому випадку вона перетворюється на дійство любові між двома буттями, які щиро любляться. З одного боку знаходиться людина, якій справді жаль, що вона образила Бога, свого найкращого друга. Вона пробуджує у собі жаль не тому, що вона змушена сповідатись, щоб не «попасти» у пекло, але кається, бо образила Когось, Кого вона любить, і Хто, вона свідома, її любить. Сам факт існування людини є доказом Божої любові до неї. З другої сторони є вічне Буття ― Бог, який ніколи не образиться на людину, і скільки б разів ця не образила б Його, Він завжди готовий простити їй. Кожного разу, як людина грішить, «лежить у болоті», Бог стоїть над нею з простягнутою до неї рукою. Ще й запитає, чи вона не вчинила собі кривди. Залежить від людини, чи вона готова взяти Божу помічну руку!

Постанова виправитися не стає наслідком боязні, мовляв треба виправитися, інакше Бог «розстріляє» і присудить пекло. Ні! Вона такою мірою породжує у нас любов до Бога, що будемо уважати, щоб не образити Його, бо Він наш найкращий приятель.

Замало раз у році висповідатися, бо замало буде у нас сили вистояти перед спокусами диявола. Коли образимо приятеля, не соромимося просити у нього вибачення, ― а Бог єдиний знає, скільки разів ми ображаємо друга, ― тоді чому не поводитись однаково з Богом? Подумаймо над тим, яке у нас поняття Сповіді і чому ми так мало сповідаємося.

• ПОСТАНОВА

Бог є моїм другом, тому не треба боятись його:

Діти: Подумати, як відбути добру сповідь.

Молодь: Розважити над тим, чи ми добре відбуваємо сповідь.

Дорослі: Чому я так мало сповідаюся?

ВІВТОРОК

(4-ий тиждень)

• Стихира

Виставлений хрест твій, Господи, як життя для створіння, цілують вірні і, поклоняючись йому, кличуть до тебе: Його діянням і нашим постом збережи, Багатомилостивий, у глибокому мирі тих, що тебе оспівують і вихваляють. (Із «Сідалень» Утрені у вівторок 4-го тижня посту).

• ДУМКА

Стихира нам нагадує, що лише через Христовий хрест та постом ― у розумінні боротьби проти пристрастей ― християнин може зберегтись у мирі. Хрест – це «життя для створіння». Виведемо сьогоднішню думку, посилаючись на поняття животворної сили хреста через призму сповіді. Кожного разу, коли ми грішимо, ми вкотре розпинаємо Христа. Поповнивши гріх, ми наносимо рану не лише собі, але всій спільноті християн, об’єднаній у так званому Містичному Тілі Христа. Для чіткішого розуміння сказаного можна взяти за приклад наше тіло: коли у нас зуб заболить чи будь-який інший орган, то все наше тіло відчуває біль.

Правда, можна жалувати за свої переступи і приєднатись знову до Христа щирою Сповіддю, що, як кожне інше Святе Таїнство - наділяє каяника освячуючою ласкою, тобто подає йому потрібну силу для того, щоб успішно вистояти у боротьбі проти диявола.

Диявол, мої дорогі, дуже небезпечний та хитрий противник. Це найнебезпечніший ворог людини. У ньому «сидить» така лють, що він будь-якою ціною готовий збити людину з путі праведних, щоб провалити його у Пекло, так як Бог вчинив з ним за його бунт у Небі проти Нього. Він осліплений нестримною заздрістю, що ніколи більше вже не може повернути собі ні Божої любові, ні Його приязні, як це може зробити людина після Сповіді, він докладає всіх зусиль, щоб будь-якими заходами заманити людину на свій бік проти Бога. Його найбільшою  перемогою над людиною є те, що він переконав її, що він не існує! Як людина не вірить у Бога, подібно вона не вірить у диявола! Так як колись він зібрав навколо себе множество ангелів, виповівши на небесах війну проти Бога, так він і сьогодні зібрав навколо себе множество людей на землі проти того самого Бога, проти якого він не вийшов переможцем! Так як провадив він в Небі боротьбу проти Бога, так і на землі він однакову боротьбу веде проти Нього, зваблюючи людину до гріха, щоб відомститись Йому за втрачене вічне щастя! Диявол ніколи не зможе мати останнє слово у тій безперебійній боротьбі нечистих сил проти людини, бо останнє слово належить самій людині. На те Бог наділив людину свобідною волею, щоб не змусити її Його любити. Як Він хоче, щоб людина Його любила, але справжня любов повинна виходити спонтанною, а не вимушеною.

От значення та допомога Святих Таїнств: вони допомагають людині вибирати Бога та у спокусах проганяти диявола. Вона допомагає їй утвердитись у своїй вірі в Бога та в довірі до Нього. Хто часто приймає Святі Таїнства, той набирає потрібної сили для успішної боротьба проти диявола. Як часто ми приступаємо до Святої Сповіді та Святого Причастя? Раз у році чи частіше? Свідомі ми того, що без Божої допомоги нам ніколи не подолати диявола та зайняти те місце, що Бог підготував для нас в Небі? Стараймося переконати себе, що часте приймання Святих Таїнств допоможе нам переможно вести боротьбу проти диявола.

• ПОСТАНОВА

Бог у Святих Таїнствах — єдина наша зброя у війні проти диявола:

Діти: Сьогодні зроблю добрий іспит совісті

Молодь: Бог мій приятель, а не каральний Суддя.

Дорослі: Постановити частіше сповідатися та причащатися.

СЕРЕДА

(4-ий тиждень)

• Стихира

Всечесний і божественний хрест, який освячує час посту, лежить на покоління. Приступімо до нього з чистою совістю, зачерпнімо освячення й просвічення та з острахом закличмо: Чоловіколюбне, Спасе наш, слава милосердю твоєму. (Із «Сідалень» Утрені у середу 4-го тижня посту).

• ДУМКА

Два слова стихири подають нам на роздум цікавий біном: «освячення» та «просвічення». Іншими словами: просвітитись може лише той, хто звершить обряд освячення. Просвітити когось означає втаємничити його в якусь справу, ознайомити його з якоюсь правдою, щоб могти нею пізніше просвітити інших. Наслідком просвітлення є розуміння таїнства, у яке просвічений був введений. Хто «просвітлений», той розуміє, бо до нього прийшло «світло», що прогнало тьму незнання та нерозуміння. Але це можливо лише через ритуал освячення, що може відбутись «купіллю води», «окропленням власною кров’ю»… Сама дія освячення означає здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чому-небудь святості. Тим самим, хто освячений - той облагороджений, піднесений. Цікаві думки і, мушу признати, неабияк складні.

 Хто не просвітився через освячення, той ніколи не зрозуміє значення хреста, як його розуміють ті, які отримали від Бога і через Нього ласку просвічення через Таїнство Хрещення. Людина народжується на цей світ у гріховності, бо його душа таврована первородним гріхом, що можна змити лише освячуючою дією Таїнства Хрещення, що уможливлює «просвічення», нова дитина Божа здатна «розуміти», наскільки це можливо людині, Божі справи, та ознайомити їх з іншими. Втім вона через хрещальне «освячення» вивищується до рівня Бога, стаючи сопричасником у божестві самого Бога. Ми не говоримо про якихось упривілейованих людей, яких Бог вибирає поодиноко для їх просвітлення. Усі мають можливість просвітитися та освятитись, лише як цього бажатимуть.

 Просвітлення є дуже важливими для розуміння того, чому Христос став чоловіком, страждав та помер на хресті, щоб пізніше воскреснути. Воно й важливе тому, щоб ми вірили. Віра – це не розумове знання, математична впевненість, сприйнятливі докази істин, об’явлених Христом. Хто просвічений через освячення вірить очима душі! Розум вимагає конкретних доказів, а душа — любові та довір’я. Без любові не може бути довір’я. Христос зійшов на землю і сказав, що хто бачить Його, бачить самого Бога! Він та Бог – та сама особа. Були ті, хто повірив Йому, бо любили Його, тому просвітлилися та освятилися. Трудні концепції, я б сказав навіть несприйнятливі для людського розуму, бо не можна показати та доказати застосовуючи параметри розуму, що Христос був чоловіком та, водночас, Богом.

 Вже на початках християнства та загалом вже у зародках витворення поняття про вище Буття, якому завдячується існування всього створеного, велась боротьба між розумом та вірою. Були глибокодумні мислителі, які розумовими аргументаціями старалися доказати існування Бога, як наприклад св. Тома Аквінський з Італії, що своїми «п’ятьма дорогами для пізнання Бога» доказав існування Бога. Сьогодні ніхто не приймає їх серйозно через те, що людина, базуючись на своїх наукових здобутках, хоче замінити Бога у розв’язанні найскладніших питань свого існування: звідки вона походить, куди прямує, як має жити і т. д. Така боротьба між вірою та розумом, що відкидає всі основи християнської віри, триватиме до скінчення світу. Тоді Всевишній покажеться у повному своєму блиску наперекір всім тим, які хотіли умом доказати, що Він не існував.

 Коли переживаємо в нашому житті моменти сумнівів щодо Бога, нашої віри та існування, ми здебільшого довіряємо аргументаціям нашого розуму чи слідуємо підказкам нашої просвітленої та освяченої душі?

• Постанова

 Віра у Бога наперекір невірству світу:

Діти: З побожністю проказувати під час дня «Поможи мені, Боже, вірити у Тебе».

Молодь: Переконатись, що наука допомагає мені утвердитись у вірі.

Дорослі: У дискусіях у справах моєї віри з друзями чи колегами на роботі захищатиму свою віру.

__________________

При некомерційному використанні матеріалу (навіть частковому) посилання на джерело інформації обов'язкове. Його використання у комерційних цілях - лише з дозволу адміністрації сайту.

о. Євген Небесняк СДБ