Роздуми на 5-ий тиждень посту: понеділок - середа 

ПОНЕДІЛОК

(5-ий тиждень Посту)

· Стихира

Благодатний час настав – преславний день посту засіяв. Поспішаймо, браття, очиститися, щоб бездоганними з’явитися перед Творцем, і стати учасниками його краси молитвами тієї, що його породила – єдиної чистої Богородиці. (З «Сідалень» Утрені понеділка 5-го тижня посту)

· ДУМКА

Стихира надалі закликає нас «очиститися». Очевидно тут йдеться про долання наших пристрастей, що призводять нас до конфлікту з Богом, з якого вийдемо неодмінно переможеними. У минулих роздумах говорив я про Святу Сповідь, через яку можемо насправді «очиститися». З усіх історій, що я чув про Таїнство Сповіді, залишилася мені в пам’яті наступна, бо це була правдива історія.

 Українського священика Михайла Ерлова призначили капеланом у таборі біженців у Франції. Його мрією було радше проповідувати Боже Слово диким племенам в Африці, ніж душпастирювати в Європі. У 6-річному віці комуністи заарештували його батька та матір, бо вони були католиками. Старша сестра пропала безвісті, а він якимсь чином дістався до Франції, де пізніше став священиком. Одного дня, після війни, настоятель його закликав і попросив піклуватись українськими біженцями у таборі, бо він володів українською.

У таборі Михайло здобув довір’я та любов усіх, тому що він був добросердний та всім допомагав. Лише одна-однісінька жінка його завжди оминала, ніяким чином не бажаючи зустрічатися чи говорити з ним. Однієї ночі хтось застукав та увійшов до кімнати отця:

― Ходіть, отче! В однієї жінки - інфаркт. Вона конає і безперебійно повторяє «Я піду до пекла! Я піду до пекла!»

Отець Михайло відразу подався до бараку, де лежала конаюча жінка.

Побачивши священика, умираюча запитала: «Хто ви? Ви мені якісь знайомі!»

— Не думаю. Я вас ніколи не бачив! Я священик.

— Я проклята, отче, і Бог напевно присудить мені вічні муки в пеклі!

— Якщо ви висповідаєтеся, запевняю вас, що ви не підете до пекла.

— Бог мені ніколи не простить того, що я скоїла!

— Бог усім прощає все!

— У мене немає родини, немає нікого! В чотирнадцять років мене змусили видати мою родину. Наступного дня розстріляли батька й маму. Я це знаю, бо я бачила їх трупи. Ох Боже, чому я не поїхала з моїм братом Михайлом до Франції? Йому було всього шість років. Не могла я поїхати з Любою, нашою тіткою, бо у мене не було паспорту.

Отець Михайло подивися на жінку і, почавши весь тремтіти, стиха говорив: «Анно! Анно!»

— Як ви мене назвали? – здивувалась жінка. Ніхто мене так ніколи не кликав, відколи…

— Сестро моя! Анно моя! – почав отець плакати.

— Михайло? Михайло Ерлов?

— Так, це я! І ти висповідалась переді мною. Ти зізналась мені у твоєму найтяжчому гріху. Бог захотів, щоб саме я тебе висповідав!

— Бог тебе прислав до мене! Що ж я скажу нашим батькам, коли я стану перед ними?

— Нагадай собі притчу про Блудного сина!

Анна підняла очі до неба і стиха промовляла: «Тату… Мамо… я згрішила проти Неба і проти вас…

 Анна почала битись у груди правою рукою, а о. Михайло підніс праву руку в знак прощення гріхів. Коли його сестра вже видала останнє зітхання, о. Михайло впав на коліна і гірко заплакав: він віднайшов рідну сестру, коли ця помирала, але не без Сповіді.

· ПОСТАНОВА

Бог усім прощає все:

            Діти: Пригадаю собі, що Господь є милосердним татом, який завжди прощає своїм дітям.

            Молодь: Чи є якийсь гріх, з котрого я соромлюся сповідатись?

            Дорослі: Допоможу комусь віднайти відвагу

висповідатися.

ВІВТОРОК

(5-ий тиждень Посту)

· Стихира

Палкою вірою і стриманістю спалімо непогамованість пристрастей, тікаючи від безодні гріха, потоками сліз погасімо вічно тривале полум’я, взиваючи: Згрішили ми проти тебе, Пре милосердний! Очисти нас і даруй нам велику милість. (З «Сідалень» Утрені вівторка 5-го тижня посту).

· ДУМКА

Треба нам під час посту розпланувати собі, як у житті «спалити непогамовані пристрасті» і як «тікати від гріха». Людина ― єдине сотворіння з усіх Божих творив, що здатне втримувати під контролем свої пристрасті. Для того Бог дарував їй розум та волю, чим вона відрізняється від тварин, птиць, плазунів, риб тощо. Через дар розуму та волі Бог підпорядкував людині все, що на світі. Розум для того, щоб пізнати Бога, а воля, щоб скерувати розум до любові Бога та до набожества до Нього.

Нажаль, як на самих початках своєї історії, так і сьогодні, людина не виправдала Божих сподівань. Настав певний момент у житті Адама, коли він знехтував Божими дарами розуму та волі, щоб скоїти те, що йому було заборонене. Під намовою диявола він «скуштував з дерева пізнання добра та зла», заслужив собі тим вигнання з Раю! При спокусі, коли розум підбивав підсумки можливих наслідків нечестивого діла, воля могла завжди рішуче опертись спокусі! Та ні! Воля пішла услід за розумом, і навпаки — розум підкорився волі. От гріх – співдія розуму та волі. Розум планує лихо, а воля спонукає звершити його.

Майже всі люди думають, що коли говорити про пристрасть, мається на думці гріх проти шостої Божої заповіді, тобто проти чистоти. У словнику людей сьогодні, пристрасть тотожна сексуальним переступам, хоча насправді воно так не є. Можна бути врівноваженими фанатами різних видів спорту, що можуть мені допомагати у фізичному зрості, мати пристрасть до спорту. Та сама пристрасть може бути нездоровою, коли витрачати надмір грошей, наприклад, на купівлю квитка футбольного матчу, гроші, що можна витратити на якісь інші добрі цілі. Пристрасть стає гріхом, коли характеризується надужиттям, а надужиття у будь-якій сфері тотожна переступові. От, я переходжу міру, і тим самим шкоджу не лише собі, але також і ближнім. Пристрасть можна порівняти до руїнної обсесії: за всяку ціну і будь-яким заходами мушу купити одну річ, мушу відчути певні емоції, мушу задовольнити будь-яке бажання. Чим більш я задовольняю нездорові вимоги моїх пристрастей, тим більше я стаю від них залежний. Без випивки вже не витримую, без наркотиків життя нестерпне, без проводження часу перед гральними автоматами «трачу розум», без задоволення моєї збоченої статевості «дурію»… Забуваємо, що потурання нищівним пристрастям призводить до залежності від них. От чому не раз говориться не бути рабами своїх пристрастей чи тілесних похотей. 

Треба замислитись над тим чи я часом не проваджу гострої боротьби проти моїх пристрастей, бо вони все ж наводять певну приємність для наших чуттів. Хто трохи собі вип’є, тому буде «весело», хто їстиме надміру, тому буде приємно, хоч пізніше живіт буде «протестувати», або на стадіоні є приємно з друзями вболівати за власну команду… Пристрасть тотожна почуттям приємності, насолоди, і залежно з якою метою ми її застосовуємо, може бути гріхом або зростом у чеснотах: можна любити працювати для інших, може бути приємним покинути все з любові до ближнього…

У гріховному розумінні, пристрасть – це все, що противиться добру душі, своєї та ближнього, все, що може нанести шкоду. Проти таких пристрастей нам треба неодмінно боротися та гамувати їх при їх появі, якщо хочемо бути угодними Богові та спасти свою душу.  

·             ПОСТАНОВА

            Сьогодні відмовлюсь від чогось приємного:

            Діти: Не їстиму сьогодні цукерок чи тістечок.

            Молодь: Дивитимусь на ближнього чистими очима.

            Дорослі: Сьогодні обійдусь без випивки.

СЕРЕДА

(5-ий тиждень Посту)

Середа поклонів

· Стихира

Адам покуштував із забороненого дерева, і зібрав гіркі плоди нестриманості. Але ти, Щедрий, був піднесений на дерево, і визволив його з тяжкого засуду. Тому кличемо до тебе, Владико, дай нам ласку стримуватися від розтлінного плоду, щоб творити твою волю і знайти твою милість… (З «Сідалень» Утрені середи 5-го тижня

посту)

· ДУМКА

Хоч в сьогоднішній день посту ввечері відслужиться так звана Утреня з поклонами численних доземних поклонів, ми роздумуватимемо над стихирою. Христос своєю смертю врятував Адама «від тяжкого засуду». Якби Христос не помер на хресті, Адам, фактично, залишився б в Аді і ніколи не був би отримав вічного життя, а з ним і вічне щастя. Що спонукало Христа стати чоловіком та дати себе розіп’ясти на Хресті? Відповідь може бути лише одна: любов! У сьогоднішньому світі егоїзму, просоченого виключним піклуванням про себе та надмірним індивідуалізмом, тяжко доводиться модерній людині зрозуміти саможертву Христа задля спасіння всіх. Чим більше любов спорожнюється зі свого автентичного значення, тим труднішим стає людині розуміти Христову любов. Чим більше світ просочується індивідуалізмом, тим трудніше доводиться людині розуміти безмежну любов Христа до всіх без винятку. Ще один доказ, що Христова ідеологія ніяк не може знайти спільної мови з світським світоглядом.

Вже саме існування людини вказує на любов Божу до неї: Він її сотворив, бо полюбив її від вічності. Як Богові та Його Єдинородному Синові жаль, що людина якимсь чином не здатна, чи не хоче, відповісти своєю любов’ю на Їх любов. Безбожники з іронією засипають християн такими запитаннями: чому ваш Бог, бувши Богом, став чоловіком? Хіба Йому було так погано в Небі, що вирішив попробувати щастя на землі? Як це можливо, щоб Всемогутній Бог, що все відає і все може робити, дав себе упокорити, воплотившись? Чому він дозволив своєму сотворінню, людині упокорити Його, обпльовувати, глумитись над Ним, винести над ним смертний вирок, накласти на плечі хрест, прибити Його до нього цвяхами, розпинаючи Його на ньому. Чому? Християни мають лише одну відповідь на задані запитання: Бог зробив все те з любові до людей!

 Христос часто повторяв, що немає більшої любові від тієї, як віддати своє життя за ближнього. Скільки християн практикують у своєму житті ті слова? Скільки воліють радше вмерти, щоб виручити ближнього з смертельної біди? Навести кілька прикладів? От блаженний Максиміліан Кольбе, польський францисканець, який у німецькому таборі Освєнцємі замінив в’язня, якого, за втечу одного з колег у бараку, присудили на смерть через голод. Отець, довідавшись, що присуджений на смерть мав жінку та чотирьох дітей, зголосився замінити його, на що комендант табору Е.Фріш погодився. Так о. Кольбе загинув у так званому «бункері голоду» 15 днів після арешту. Бельгійський священик, блаженний о. Дам’ян, поїхав на острів Молокай, Гавайські острови, щоб там піклуватись про хворих на проказу. Шістнадцять років він опікувався ними, а потім сам помер від прокази. Чому? Бо він любив їх Христовою любов’ю, хотів віддати своє життя за них, щоб покращити, хоч би трохи, їхнє життя. Скільки є таких матерів, які при роділлі, у небезпеці смерті, воліють врятувати радше життя дитини, ніж своє. Вони вмирають, щоб дитя могло прийти на світ…

А ми готові віддати життя заради ближнього, якби така нагода та потреба виникли? Ми були б готові негайно замінити когось, кого б присудили на смерть? Якщо ми не спроможні умерти для наших пристрастей, для нашої схильності до гріха, ми ніколи не зможемо піти на такий екстрений крок, як смерть за ближнього! Докладімо всіх зусиль, щоб винести остаточну боротьбу проти наших пристрастей, щоб втім і винести остаточну перемогу проти боязні віддати, в разі потреби, своє життя за ближнього.

· ПОСТАНОВА

Христос так полюбив нас, що віддав своє життя за нас:

            Діти: Буду дякувати Христові за те, що Він полюбив мене аж до смерті.

            Молодь: Сьогодні допоможу з любов’ю моєму ближньому.

            Дорослі: Не буду сварити без потреби дітей чи огризатися до батьків.

__________________

При некомерційному використанні матеріалу (навіть частковому) посилання на джерело інформації обов'язкове. Його використання у комерційних цілях - лише з дозволу адміністрації сайту.

о. Євген Небесняк СДБ