Jdi na obsah Jdi na menu

Zamyšlení nad 6. týdnem postu: čtvrtek - neděle

2. 4. 2015

Роздуми на 6-ий тиждень посту: четвер - неділя

 

ЧЕТВЕР

(6-ий тиждень посту)

  • Стихира

Поєднавши роздумування з діянням, спішімо послати благання до Христа, щоб він своєю могутньою владою оживив, немов Лазаря, наш завмерлий розум, а ми принесемо йому віття правди і будемо кликати: Благословенний, хто йде в ім’я Господнє! (Зі «Сідалень» Утрені четверга 6-го тижня

посту).

 

  • ДУМКА

Шостий тиждень посту є підготовкою до Лазаревої суботи та Квітної неділі. Сьогодні у сідяльнях згадуються обидві події: коли Христос «оживив Лазаря» та коли люди прославляли Христа «віттями правди». Воскрешальна сила Христа, - тобто сила Христа повернути померлих до життя, - ніколи не проявилась такою могутньою, як у воскресінні Лазаря, про що роздумуватимемо глибше у роздумах на Лазареву суботу.

Христос володіє над смертю! Він – господар смерті! Умертвлює людину, коли приходить їй пора станути перед його судилищем. Повертає до життя кого хоче: дочку Яіра, сина вдови і Лазаря, що вже три дні лежав у гробі.

Христос повертає до життя і після душевної смерті, що для нас християн є набагато важливішим від фізичної смерті, бо фізична смерть настає лише раз у житті, тоді як смерть душі – напевно безліч разів. Немає нічого жахливішого для християнина як померти і фізично, і душевно одночасно, тобто померти у тяжкому грісі. Бог ще може за нашого фізичного життя оживити нас від душевної смерті сповіддю. Однак, він не може оживити нас, якщо помремо у важкому грісі, не тому що, не хоче, але тому, що не може. Адже таким чином порушив свобідну волю, якою він нас обдарував при народженні. Свобідна воля - це обосічна зброя, якою можемо здобути собі довічне щастя або заслужити собі довічних мук. Слід додати, що Христос не зарезервував лише собі виключне право воскрешати з мертвих людей. Він це право часто передавав тим людям, які йому були угодні, і які заслужили на те, тобто праведникам.

Дуже вдалою історією, як подвійно можна вмерти, може послужити наступна розповідь із життя св. Івана Боско – знаменитого італійського вихователя, священика римо-католицької Церкви, засновника Салезіянського Згромадження. Одного разу юнак Карло несподівано захворів. Після кількох днів хвороби був на грані смерті, тому кількаразово просив батьків покликати до нього о. Боско, аби висповідатися. Нажаль, в той час отець був у справах у Франції. Коли повернувся, йому повідомили про смерть Карла, о. Іван одразу поспішив до нього. Увійшовши до кімнати, в котрій Карло лежав на постелі вже мертвий, просив присутніх у кімнаті вийти. Відтак, помолившись, він скликнув сильним голосом: «Карле, повернися до життя». Карло ожив і, поглянувши на отця Боско, сказав радісно: «Отче Боско, це Марія Помічниця християн Вас прислала до мене». Отець Боско просив Карла розповісти про те, що з ним сталося. Карло почав розповідати: «Коли я заснув вічним сном, опинився над якоюсь прірвою, у стіп якої бачив я безліч дияволів, я не знав до кого звернутися. Я почав молитися до Богородиці, аж тут вона з’явилася, і сказала мені не боятися, і одразу я почув Ваш голос. Висповідайте мене, отче, бо я не помер як добрий християнин». Отець Боско, висповідавши Карла, запросив його батьків та знайомих до кімнати. Запитав в їх присутності Карла: «Карле, ти вже живий між нами, тобі лишаються 2 альтернативи: можеш залишитися з нами або піти до Раю». Карло відповів: «Отче, я такий щасливий, що хочу іти до неба». Сказавши це, він попрощався з батьками та усіма знайомими, радісно подивився на отця Боско і закрив очі навіки. Святий Іван Боско розчулився і сльози радості потекли з очей. Він дав можливість Карлові врятуватися від фізичної смерті, який мав можливість продовжувати життя, але щонайважливіше він врятував юнака від душевної смерті. Дивні Божі дороги!

Якщо би у цьому моменті нам довелося закрити очі навіки, наша душа також опинилася б над прірвою далеко від Бога? Краще не чекати такої розв’язки у справі нашого довічного життя! Нам краще стати перед судилищем божим з чистою душею, ніж з душею у тяжкому грісі, що зачинить нам вступ до Раю. За життя ми маємо можливість висповідатися, долаючи смерть нашої душі, але якщо помремо у тяжкому грісі - не вартувало жити на землі. Вже й Бог нас тоді не врятує від вічних мук.

 

  • ПОСТАНОВА

«Смерть душі» при фізичній смерті не дозволить нам бачити Бога навіки:

Діти: Не дозволю спокусам захопити мою душу.

Молодь: Роздумуватиму над тим, що смерть душі набагато гірша від фізичної смерті.

Дорослі: Сьогодні буду роздумувати про вічне щастя для моєї душі.

 

 

П’ЯТНИЦЯ

(6-ий тиждень посту)

  • Стихира

Сьогодні двох учнів послано привести ослятко Владиці всіх. Той, кого носить безліч серафимів, іде, щоб сісти на осля. Всепоглинаюча смерть, правителька світу, починає жахатися, бо з Лазарем вона втрачає владу над людським розумом.. (Зі «Сідалень» Утрені п’ятниці 6-го тижня посту).

 

  • ДУМКА

Сьогодні роздумуватимемо про покору, одну з найкращих чеснот людини. Покора – це перший крок до визнання Бога своїм творцем, і внаслідок того – крок до любові до Нього.

Отже, походження слова «покора» має подвійне значення та подвійний об’єкт осягнення. По-перше, щоб підкоритися Богу треба, от друге значення слова, підкорити усі бажання, що відвертають нас від Бога. Жодне з цих підкорень не є легко зробити. Скільки разів попередньо ми нагадували, що заради любові до Бога треба впродовж цілого нашого життя боротися проти себе самих, адже наша корумпована та упала природа після первородного гріха наших прародичів Адама і Єви, тяжить, здебільшого, до зла та гріха, хоч спроможна, як того захоче, чинити добро. Брак покори - гордість, що ліг в основу первородного гріха і вкрай протиставиться чесноті покори, часто бере верх, нівечить почуття покори, ніяким чином не хоче знати її, ніяким чином не бажає знайти з нею спільної мови.

Кожен знає по собі як тяжко сказати комусь «дякую», «допоможи» … Хто промовляє ті слова, знає, що у нього чогось немає, що є у того, у кого просить. Як тяжко промовляти ті слова до когось, кого не знається, або прямо з ким ворогується. І ми ту людину бачимо, спілкуємося з нею. Ще важче нам доводиться промовляти такі слова до Бога, коли ми згрішили, також перед священиком, якого ми з роду не бачили. Сповідь – чи не найважче упокорення, якщо ми належно не розуміємо її значення та вартості – що потребує приклонити свої коліна, схилити свою голову та битись в груди на знак каяття. Ох, яка покора і скільки такої покори потрібно, щоб бути Богові угодними! Однак, якщо людина дуже любить Бога, то вона і на те буде здатна. Найсвітлішим образом-прикладом у Новому Завіті, на мою думку, є каяття митаря, який, ставши при вході до синагоги, схилив свою голову, повторяючи: «Боже милостивий, будь мені грішному».

В історії Церкви були і є такі люди, які не зважаючи на висоту їхніх посад, були здатні упокорятися перед набагато «нижчими» від них людей. Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, Глава Української греко-католицької Церкви (1901-1944) мав відправитися до одного монастиря. Візник, не пізнавши його, велів йому сісти біля нього, бо не було вже місця в середині карети. Під час розмови він критикував і всіх, і все, використовуючи при тому непристойні слова. А коли візник побачив честь і шану, яку віддавали Митрополиту люди після завершення подорожі, то йому стало дуже шкода через свою поведінку, - приступив до Митрополита і просив вибачення, які Владика рало прийняв. Іншим разом Митрополит Андрей, прибувши пізно до монастиря, застукав у двері. Вийшов черговий брат і, не впізнавши Владики, велів йому сісти на лавку і чекати кілька годин. Після обіду, коли питали чергового чи часом не було в нас Митрополита, і довідавшись, що цей, якому він велів чекати на лавочці, був ніхто інший як жданий гість, він побіг до нього і впав перед ним на коліна, просячи вибачення. Владика Андрей, посміхнувшись йому у відповідь, велів молодому монаху не переживати, бо скаже настоятелю його не карати. От приклади покори!

Якою є наша покора? Дбаємо про цю чесноту? Очевидно, що найкращим взірцем для нашої покори є сам Ісус Христос! Ніхто з народжених від жінки на мав стільки покори як Він! Він, творець всього, був вкрай упокореним своїм сотворінням! Він – Бог упокорений та зневажений людиною! Самим своїм останнім подихом він прощає тим, які його вбили. От приклад покори!

Навчімося від нашого Спасителя як бути покірними, з любові до Нього та до ближнього.

 

  • ПОСТАНОВА

Покора – це важлива чеснота: вміймо плекати її:

Діти: Сьогодні прислухаюсь батьків, як би то не було важко.

Молодь: Сьогодні буду щиро просити пробачення.

Дорослі: Відповім добрим словом та з терпеливістю на будь-яку образу.

 

 

СУБОТА

(6-ий тиждень посту)

  • Стихира

Знемагаючи від гріховної хвороби, я лежу на постелі відчаю. Тому навідайся до мене, Лікарю хворих, і не дай мені, Все щедрий, ганебно загинути, щоб я міг щиро заспівати: Милості подателю, Господи, - слава Тобі. (Зі «Сідалень» Утрені суботи 6-го тижня 

посту).

 

 

  • ДУМКА

Субота шостого тижня посту називається «Лазаревою суботою» на згадку найсвітлішого чуда, що Христос зробив стосовно повернення життя померлим. Усі чотири Євангелії розповідають про воскресіння Ісуса Христа, проте не всі розповідають про повернення Лазаря до життя. Можна сказати, що те чудо стало переломним моментом у житті Ісуса Христа та у всій історії спасіння людства. Христос, воскресивши Лазаря з мертвих, видав собі тим самим вирок смерті, пришвидшуючи хід подій, котрі призведуть до Його розп’яття. Духовна верхівка ізраїльського народу, Синедріон, прийняла рішення убити Христа, бо багато людей, присутніх під час воскресіння Лазаря, який три дні лежав у гробі, увірувало в Ісуса, покинувши ізраїльську віру.

 Наш Спаситель, Ісус Христос, показав і доказав, що Він Бог, бо згідно вірування ізраїльтян, лише Бог був господарем життя, і тільки Він міг дати або забрати його своєму сотворінню. Лазар помер - Бог забрав його, а тут тепер хтось повертає Лазаря до життя, отже, цим «Хтось» міг бути тільки Бог! Проста логіка, але скільки істини у ній. Заради єдності й щоб народ не «пропав», відвернувшись від віри у Ягве, Синедріон, як було попередньо сказано, вирішив пожертвувати «фальшивим пророком» заради спасіння народу. Члени Синедріону, проти їхнього бажання, тим самим самотужки заклали основи для християнської богословії, тобто заради «одного чоловіка, Божого Сина» врятувався весь людський рід. Синедріон хотів убити одного чоловіка, щоб врятувався лише один народ, а той Чоловік віддав своє життя за всі народи світу!

 Незважаючи на те, що смерть вже посіяла своє насіння в серцях єхидних членів Синедріону, в один час, а саме наступної п’ятниці, повністю, хоч і на мить, винесе світлу перемогу над Христом-життєдавцем, у моменті воскресіння Лазаря Христос їй показує, що не вона, а Він панує над життям та смертю!

 Усім людям треба змиритися з тим, що смерть є складовою їх життя. Скільки разів у попередніх роздумах ми застановлялись над смертю, від якої нікому не удалось втекти… крім Лазаря, і це завдяки Христові. Також ми вже пояснювали як Він передає людині Свою силу панувати над смертю, яка, чи тепер чи в четвер, скошує Його, хоч лише на 40 годин, у свої цупкі обійми! Наведу два приклади ствердженого. Повертати до життя не означає лише воскрешати з мертвих, але також оздоровити «від смерті» якусь частину тіла, щоб можна було нею, вже «оживленою», орудувати. Розповідають Діяння апостолів, що апостол Петро одного дня прибув до мешканців міста Лідди. Там він знайшов одного чоловіка – Енея, що лежав на ліжку вісім років і був паралітиком. Петро сказав до нього: «Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!» І вмить той підвівся. І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, і навернулися вони до Господа. Діяння далі розповідають: «Була ж у Яффі одна учениця, що називалася Тавита. Вона була повна добрих діл та милостині, що вона чинила. І сталося тими днями, що вона занедужала та померла. Обмили її та поклали до горниці. А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків з просьбою до нього: «Поквапся прийти до нас!». Петро негайно рушив з ними. Прийшовши до них, він велів всім вийти з хати, і впавши на коліна, почав молитися, а повернувшись до тіла сказав: «Тавито, встань!» І та відкрила очі й, побачивши Петра, сіла!

 Людина своїм розумом не здатна зрозуміти, як вона, сотворіння Боже, може оздоровити чи повернути іншому життя, роблячи це в імені Ісуса Христа! Воістину незрозуміле це для нашого розуму. А з другої сторони, ми також могли б чинити таке саме, що й апостол Петро, але у нас немає такої віри, що була у ньому та в інших святих Церкви, які мали цей дар та силу. Подумаймо над тим, чому у нас немає такої сильної віри, як у них!

 

  • ПОСТАНОВА

Бог, а також Його праведники, через віру були справжніми життєдателями!:

Діти: Сьогодні помолюся і попрошу Бога зміцнити мою віру.

Молодь: Добрим словом поверну до життя мертву душу.

Дорослі: Докладу всіх зусиль, щоб у моїй сімї сьогодні запанувало життя!

 

 

НЕДІЛЯ

(6-ий тиждень посту)

КВІТНА

† ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ

 

  • Стихира

Очистивши душі, як діти, з духовними вітками, прославляймо вірно Христа, кличучи на повний голос Владиці: Благословенний ти, Спасе, що прийшов у світ спасти Адама від давнього прокляття, ставши, Чоловіколюбче, за своєю волею духовно новим Адамом. Слава тобі, Слове, що все на користь нам учинив. (Зі «Сідалень» Утрені Квітної

Неділі).

 

  • ДУМКА

Квітна Неділя – це неділя, що випереджує Неділю Пасхи, і, деяким чином, виявляє ту могутність Христа, що повністю проявиться у Його воскресінні з мертвих. Ніхто досі в людській історії не встиг зробити того, що Христос зробив - воскреснути з мертвих. Правда, є такі люди в Індії, що встигають затримати биття серця на деякий час, дати себе поховати в землі, щоб кілька годин пізніше «воскреснути»! З Христовою смертю було цілком інакше, бо ми говоримо про реальну смерть після неймовірних мук. Таку владу та могутність оспівують діти, коли з пальмовими віттями в руках воскликають: «Благословенний Ти, Спасе!», визнаючи Його Богом!

 Зупинімося на другій частині стихири, тобто на порівнянні першого Адама-людини, над яким висить «прокляття», з другим - духовним новим Адамом, що все «учинив на користь» людського роду. Смертю нового Адама врятовано від смерті першого Адама і від того прокляття, що над ним висіло: утрата вічного життя, досконалої природи, можливості спілкуватись віч-на-віч зі своїм Творцем… Немає вже більше того прокляття. Дуже цікаве порівняння: смертю Христа врятовано людину від смерті, прокляттям Христа, що вчинили ізраїльтяни, знову ж таки врятовано людину від «прокляття»! Христос зробив за Свого земного життя все, що було можливе, щоб «учинити нам користь»! Він напевно радів, коли перший Адам - юрба людей та дітей, злучився з Ним, новим Адамом, під час Його в’їзду до Єрусалиму. Яким Він мав бути щасливим, коли діти вітали Його пальмовим віттям, яким вітали та зустрічали хіба що царя. «Осанна на висотах! Благословен, Хто йде в імя Господнє!» Христос полюбив першого Адама і зробив це ще до смерті! Лише Він єдиний знає скільки Він натерпівся від того Адама, але ніяким чином не прокляв його, навпаки! Не тільки що зняв з нього попереднє прокляття, а ніяким чином не прокляв його за скоєні над Ним злочини! Як Ісус мав любити чоловіка! Що й продовжує робити!

Дуже тяжко доводиться нам прощати комусь заподіяні нам кривди. Ми часто живемо за гаслом: «Я тобі прощаю, а до смерті не забуду!» Христос показав у своїх притчах, якими ми є: король простив своєму слузі борги, а той не знав простити своєму другові набагато менший борг. Не вміємо прощати, не вміємо забути, деколи й до смерті! Так, деколи й до смерті! Друзі, посварившись, не говорять між собою до смерті! Брати, розійшовшись із гнівом, до смерті не говорять чи відвідують одне одного, ще й дітям забороняють спілкуватись! Годі часами розуміти поведінку деяких людей, які називаються християнами, щонеділі ходять до церкви, є щедрими жертводавцями… Що ж Христос думає про таких людей? Про нас? Чи часом Він не жалує за те, що Він будучи Богом, став чоловіком, взявши на себе гріхи світу? Чи Йому часом не буде шкода, що натерпівся за нас, ще й дав себе розіп’яти за нас? Напевно не жаліє, бо Він сама Любов та Доброта!

 А ми можемо сказати однаково про себе, що ми любов та доброта? Чи ми справді цінуємо жертву, кров та смерть Ісуса Христа за нас? Ми готові у нашому житті також прощати заподіяні нам кривди? Ми любимо всіх, тільки якщо вони кричать нам услід: «Осанна!»? Завтра ми увіходимо в Страсний Тиждень, яким завершимо Великий Піст. Докладімо всіх зусиль, щоб зі щирістю співчувати Христові у Його стражданнях та смерті. Докажімо нашими молитвами, поклонами, почуттями та конкретними ділами, що ми Йому вдячні за те, що Він «учинив на користь» нам. Щоб коли прийде Неділя Пасхи ми вже були готові співати Йому: «Осанна!» навіки, не міняючи наш спів на :«Розіпни! Розіпни Його!»

 

 

  • ПОСТАНОВА

«Осанна на висотах Богу!» - от спів впродовж цілого нашого життя!:

Діти: Часто буду молитися сьогодні: «Осанна на висотах Богу!»

Молодь: Сьогодні буду прощати заради прослави Христа.

Дорослі: Сьогодні буду не лише прощати заподіяну кривду, але й забуду її!

__________________

При некомерційному використанні матеріалу (навіть частковому) посилання на джерело інформації обов'язкове. Його використання у комерційних цілях - лише з дозволу адміністрації сайту.

о.Євген Небесняк СДБ