Jdi na obsah Jdi na menu

Zamyšlení nad 6. týdnem postu: pondělí - středa

30. 3. 2015

Роздуми на 6-ий тиждень посту: понеділок - середа

 

ПОНЕДІЛОК

(6-а неділя Посту)

  • Стихира

У шостий тиждень посту, принесімо передсвяткові пісні – пальмові галузки тому Христові. Що задля нас приходить, сидячи на осляті, щоб, як цар, підкорити Отцеві невіруючі народи. Тож усі ми приготуймо галузки чеснот, щоб побачити в радості його воскресіння. (Зі «Сідалень» Утрені понеділка шостого тижня посту).

 

  • ДУМКА

 У перший день посту шостого тижня стихира підготовляє нас до Квітної неділі, яку можна назвати неділею прилюдного прославлення Ісуса Христа. Це день, коли Він сам хотів бути прославлений, якби люди не славили Ісуса, то «каміння кричало б» Його прославу! Це втретє, що Христос прославляється, як Син Божий. Перший раз – під час свого хрещення в Йордані, а вдругу під час переображення на Таворській горі, коли Христос був прославлений Отцем як Його Син.

 Христос не прославився однак заради своєї власної слави, але для того, щоб «підкорити Отцеві невіруючі народи», але не жорстокою силою, яку люди зазвичай застосовують у підкоренні інших людей чи народів, але любов’ю, своєю та Отця. Такою же силою має характеризуватися Церква, легітимний представник Христа на землі та єдина, що має силою влади даної їй Христом вирішувати Божі справи тут на землі.

 У поширенні Доброї Новини та навернення до неї невіруючих народів Церква має поступати з любов’ю, а наслідком такого навернення має бути прославлення Отця, Сина і Святого Духа.

 Таку справу любові та «підкорення невіруючих народів» в стислому розумінні того слова виконують священики та богопосвячені особи, яких ми називаємо «місіонерами», які їдуть в усі закутки землі, відомі та невідомі, долаючи неймовірні труднощі, щоб проповідувати та поширювати серед народів славу Христову. Не один з-посеред них гине мученицькою смертю, як жертва воюючих між собою революційних угруповань у тих країнах, у котрих вони докладають всіх зусиль принести Христовий мир та любов.

 Благословенний той народ, у якому багато людей з-посеред клиру та мирян зголошуються їхати на так звані місіонерські терени. Та на жаль, здається, немає такого місіонерського духу між вірними української Церкви, як це буває у Римо-католицькій Церкві. Немає того місіонерського менталітету, що можна було б сподіватись від Церкви, яка у своїй природі є місіонерською. Наша Церква у тій галузі якось «сидить на плоті», мовляв «моя хата з краю». Африка, Азія, Південна Америка далекі від наших місіонерських параметрів. Якщо хтось має йти кудись на місії, то на Східну Україну! І там вже мало хто хоче йти! Якось немає реклами для місій «поза Україною», як це робиться в інших християнських країнах. Справжні місії далеко від України лишаються у нас ще «табу», про що не треба говорити.

 Не зважаючи на ту прогалину в середині нашої Церкви, лишається безперечним фактом, що кожен послідовник Ісуса Христа, тобто кожен християнин, повинен бути місіонером на місці проживання та на місці роботи. Він зобов’язаний бути «носієм та виконавцем Христової місії», тобто «місіонером». Він зобов’язаний своїм взірцевим християнським життям навертати невіруючих до Христа, а віруючих - утвердитись у своїй любові до Бога й ближнього.

 Як ми взагалі відносимось до місіонерського питання? Чи нам відомо, що є такі особи з-поміж духовенства та мирян, що їдуть у далекі країни, щоб проповідувати Добру Новину так, як це Христос об’явив її нам? Ми готові матеріально і духовно підтримати та допомогти нашим місіонерам на Східній Україні, які проповідують Христа тим людям, які мало знають про Нього, та тим, які зовсім стали байдужими до всього, що християнське? А щонайважливіше: ми свідомі того, що кожен з нас повинен бути «місіонером» серед своїх, приймуть нас чи відкинуть нас?

 

 

  • ПОСТАНОВА

Обов’язок кожного християнина є своїм прикладом навертати всіх до Христа:

Діти: Помолюся «Богородице Діво», щоб праця місіонерів була плідною.

Молодь: Зроблю добре діло, жертвуючи його як допомогу місіонерам.

Дорослі: Якщо зможу, буду думати над тим, як матеріально допомогти місіонерам на східній Україні та зроблю конкретні кроки для цього.

 

 

ВІВТОРОК

(6-ий тиждень посту)

  • Стихира

Знемагаючи від гріховної хвороби, я лежу на постелі відчаю. Тому навідайся до мене, Лікарю хворих, і не дай мені, Все щедрий, ганебно загинути, щоб я міг щиро заспівати: Милості подателю, Господи, - слава Тобі. (Зі «Сідалень» Утрені вівторка 6-го тижня

посту).

 

 

  • ДУМКА

 Стихира прославляє «Господа, милості Подателя», бо Він - цей Податель, «не дає ганебно загинути від гріховної хвороби». Для нас християн є дуже великим щастям, що Христос-Бог є надзвичайно милосердним, а інколи, ми думаємо, аж занадто милостивим! Узявши всі гріхи світу на Себе, Він доказав, що любить усіх людей та всі Свої створіння. Інакше не може бути, бо Бог сама любов! Христос, живучи посеред людей, пізнав людську мізерію, біду та гріховність! Ціле Його життя пройшло в роздаванні Свого милосердя та прощення. Євангельські сторінки подають навряд чи всі епізоди, у котрих Він показав себе «Подателем милості». Христос розумів, що людина, Його твориво, нездатна керувати своєю свобідною волею так, як Він того бажав: щоб любити «Його та Того, що Його послав». Він зрозумів, що людина у наслідок первородного гріха успадкувала корумповану та знищену природу, через що буде часто застосовувати свою волю для чинення не добра, а зла! Христос також розумів, що людина спроможна відшукати Його та вибачитись перед Ним, бо бажає бути з Ним!

 Куди б людське серце не хилилося, воно завжди буде свідомим, що створене, щоб любити Бога і що ні в кому і ні в чому не знайде свого щастя, радості та втіхи, як тільки у Ньому! Ось Сповідь, про яку ми вже говорили. Сповідь є лише терапевтичною сесією душі або, як мені подобається це слово, «ремонтом». Прогулююся дорогою міста, мимохіть читаю такі вивіски як «Ремонт одежі», «Ремонт взуття»... і приходить мені завжди на думку вивісити над сповідальницею такий надпис: «Ремонт душі»! Сповідь насправді ремонтує душу, направляє «поломку», яка трапилась у приязні між Богом та людиною.

 Я інколи думаю про тих людей, які не вірять у Бога, і докладаю всіх зусиль зрозуміти, що вони роблять, коли грішать? У кого вони просять прощення? Перед ким вибачаються? У кого шукають розради та потіхи? Бррр.... душа аж холоне від таких думок! Дехто з тих людей, скоївши особливо тяжкий злочин, не маючи до кого звернуться, мучиться цілий вік! Отоді на постелі перед такими запитами та роздумуваннями про життя після смерті таку людину може охопити справжній розпач!

 Дякувати Богу, що у нас християн є Христос-Бог, який установив Святу Сповідь, через що у нас немає потреби «лежати на постелі відчаю». Таїнство Сповіді буде настільки корисне та спасительне, наскільки ми зрозуміємо його вагомість для нашого спасіння. У нас є «Податель милості», Хтось, хто нас любить і з Ким можемо «відремонтувати» нашу з Ним приязнь та любов.

 Чи ми вже висповідалися? Якщо ще ні, ми принаймні підготовляємось до такої Сповіді? Ми свідомі, що Сповідь установлена для того, щоб зізнатись у своїх гріхах, і що ми одночасно заявляємо, що ми бажаємо любити Христа-Бога? Нехай кожен розуміє і буде щасливим, бо Христос установив Таїнство Сповіді! Сповідаймося часто, часто, часто...

 

 

  • ПОСТАНОВА

Кожен християнин зобовязаний бути «Подателем милості»:

Діти: Прийму пробачення приятеля, що мене скривдив чи образив.

Молодь: Буду милосердним до потребуючих..

Дорослі: Перевірю при кінці дня, чи я наслідував Христа - подателя милості?

 

 

СЕРЕДА

(6-ий тиждень посту)

  • Стихира

Придавлені численними гріхами, немов каменем, лежимо в гробі недбальства. Але підведи нас з нього, щедрий і милосердний Господи. (Зі «Сідалень» Утрені середи 6-го тижня

посту).

 

 

  • ДУМКА

Стихира сьогодні нагадує нам такий гріх, про який ми дуже зрідка думаємо, а це гріх «недбальства», з яким ми «лежимо у гробі». Будь-який переступ Божого закону є наслідком «недбальства». Будь-яке сповнення гріха є попереджене недбальством. Ми через недбальство попадаємо у спокусу, а від спокуси до гріха ― одна мить! Піду на дискотеку, де я свідомий, що панує вседозволеність... «Я не дбаю!», а пізніше гірко жалію за те, що не відмовився від гульні! Знаю, що мені доволі випити одну чарочку горілки, щоб я спянів... «Мені байдуже!», а пізніше я згрішу гріхом п’янства! Приятель приніс порнографічний журнал. «Я не дбаю! Подивлюсь лише на титульну сторінку...», а потім сповідаюсь з гріха проти чистоти!

 Одне недбальство за другим послабляє волю успішно протиставитись спокусі. Наша воля так звикає до недбальства, що не добачає у спокусі можливості згрішити. Недбальство поволі-поволі стає нашою другою натурою. От небезпека «лежати у гробі недбальства». Ми убиваємо, нищимо нашу увагу і відчуття небезпеки при наявності спокуси.

 Хто грішить недбальством, той подвійно грішить. По-перше проти себе, бо недбало ставиться до спокуси. По-друге – проти ближнього, бо може своїм недбальством пошкодити йому. Скільки жертв в Азії, насамперед в Індії, через перевантаження катарів, поїздів та автобусів. Водій знає, що йому можна перевозити визначену кількість осіб, та ні! Він нехтує нормами, не дбає про безпеку людей, і от катастрофічні аварії з високим числом пожертв! Якби технічний персонал аеропорту не перевіряв справності літака, а до всього того ставився з недбальством, було б набагато жертв авіакатастроф, яких зараз немає!

 Уявімо собі село на березі ріки десь у незайманих джунглях Бразилії. Халупки тубільців стоять пишно одна коло одної. Ріка повільно пливе і під час сезону рясних опадів її води, вилившись поза береги, не мають доступу до села через густо посаджені дерева на їх шляху. Мешканці, знаючи небезпеку рвучких вод, дбають, щоб після повалення одного дерева, посадити відразу інше. Вирішили не дбати про деревяний бар’єр - єдину їх опору проти виливів ріки. Рік за роком дерева повалюються, а нема кому замінити їх іншими. Одного разу, коли опадів було справді багато, води ріки кинулись в сторону села. І не знайшовши жодного опору від барєру дерев залили все село з мешканцями. Жоднаа хата не уціліла, і ніхто з тубільців не залишився в живих!

 Подібно буде з нами, якщо ми не будемо дбати про наше духовне життя. Дерева, які захищають нашу душу від виливів гріха, це чесноти, що допомагають нам не лише успішно долати спокуси, але й також ставити охоронний бар’єр, крізь який не зможе просунутись будь-яка спокуса, і ми не впадемо у гріх!

 Нам треба замислитись над тим, чи ми встигли збудувати, або чи хочемо збудувати такий бар’єр чеснот, які б захищали нас перед бурею спокус та гріхів. Чи ми, часом, не зробили, так як ті тубільці, які збайдужівши до власної безпеки, та не дбаючи про спасіння своїх душ, не запропастили її. Недбальство стало вже нашою другою природою? Треба сподіватись, що ще ні, а в іншому випадку треба якнайшвидше підкотити рукава, щоб молитвою, постом та добрими ділами розпочати будувати наш духовний бар’єр.

 

 

  • ПОСТАНОВА

Найкращим захистом проти спокус та гріха є «дерева» наших чеснот.

Діти: Якщо мені ще неясна розповідь про тубільців та ріку, попрошу когось пояснити її.

Молодь: Серйозно подумаю над станом мого «бар’єру» чеснот.

Дорослі: Будую чи ні я свій духовний «бар’єр»?

 

__________________

При некомерційному використанні матеріалу (навіть частковому) посилання на джерело інформації обов'язкове. Його використання у комерційних цілях - лише з дозволу адміністрації сайту.

о.Євген Небесняк СДБ