Святий Харитон

11 жовтня 2009 року

Неділя 18-а по Зісл. Святого Духа.
Преп. ісп. Харитона.
Св. В'ячеслава, князя чеського.
Cобор препп. отців Печерських, що спочивають у ближніх печерах.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
  
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Святий Харитон

Святий Харитон жив у III ст. у місті Іконії, що в Малій Азії. Двічі брали його погани на муки, кидали в тюрму, але він відважно визнавав свою віру в Христа перед своїми мучителями. Коли Харитон вийшов на волю, то відправився на прощу до святих місць у Палестині. Там він збудував неподалік Єрусалима чернечу лавру. Слава про численні чуда, які робив Харитон, розійшлася по всій околиці. Тоді він пішов у пустелю і замешкав у печері, але люди і там не давали йому спокою. Таким чином, переходячи з місця на місце, він збудував чотири лаври. А вкінці замешкав на стрімкій горі, де без перешкод молився, постив і жив тільки для Бога до глибокої старості.

Святий В'ячеслав

Чеський князь Братислав мав за жінку слов'янську княгиню — лютицьку княгиню Драгомиру, що була християнкою, але тільки з імені. Коли Братиславові й Драгомирі народився 907 року син Вячеслав, його взяла на виховання св. бабуня Людмила, що жила тихим життям вдовиці в Празі. Людмила мала тоді 50 років, була вченою й надзвичайно чесною християнкою і її дбайливість про виховання малого внука мала гарний успіх, бо Вячеслав був глибоко перейнятий духом християнської побожності, що поволі перемінилася в справжню святість.

Коли Вячеслав став самостійним князем Чехії, тоді дав молодшому братові Болеславові частину краю, а до народу видав маніфест із заявою, що він буде стояти за Божий закон і Христову Церкву та для всіх підданих буде милосердний і справедливий, а тільки вбиство каратиме суворо. Він кожного дня ставав на коліна перед Найсв. Тайнами в кивоті і молився за її нещасну, поганством затемнену душу; а його рука старалася сумлінно все направити, у чім мати провинилася своїм жорстоко-поганським володінням.

Коли його брат Болеслав побачив, що Вячеслав не передає йому престолу, зв'язався з противниками брата, і між ними прийшло до змови на життя Вячеслава. Уночі змовники обговорили останні подробиці вбивства Вячеслава. Це сталося 929 року.

Біля гробу св. Вячеслава почали діятися чуда. Переляканий тими подіями Болеслав казав перенести його тіло до церкви св. Віта в Празі. Тоді нарід відразу проголосив св. Вячеслава мучеником, що віддав своє життя за оборону Христової віри.

2 послання ап. Павла до Коринтян 9, 6-11

Браття, aле я кажу: хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро буде жати. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. Бог може вщерть збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви всього мали завжди подостатку та щоб вам ще зосталось на всяке добре діло, як написано: Розсипав, дав убогим; щедрість його триває вічно. Той, що дає насіння сіячеві і хліб на поживу, помножить і ваше насіння та зростить плоди вашої щедрости, щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові дякую.

Євангеліє від Луки 5, 1-11

В той час, коли стояв Ісус біля Генезаретського озера, побачив два човни, що стояли, край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. Ісус увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а Сам, сівши, з човна почав навчати народ. Коли Він перестав говорити, сказав до Симона: Відчали на глибінь і закиньте ваші сіті на ловитву. Озвався Симон і каже: Наставнику, всю ніч ми трудилися, і нічого не піймали, але на Твоє слово закину сіті. Так вони і зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. Тоді вони кивнули до своїх приятелів, що були в другім човні, щоб ті прийшли і помогли їм. Прийшли вони і наповнили обидва човни, аж почали потопати. Побачивши це, Симон Петро припав до стіп Ісуса і каже: Відійди від мене, Господи, бо я грішний чоловік. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, від ловитви риб, що їх піймали, як також і Якова та Івана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус промовив до Симона: Не бійся! Віднині будеш ловити людей. І, витягши човна не берег, кинули все, і пішли слідом за ним.

Дерево

В одній далекій країні росло дивовижне де­рево. Ніхто не знав, скільки йому років. Гово­рили, що росло воно тут споконвіку. Чоловіки і жінки приходили до нього зі своїми прохан­нями. Навіть вовки у безмісячну ніч вили у бік цього дерева. Але ніхто не наважувався скуш­тувати його плодів. А плодів було безліч. Вели­чезні й гарні на вигляд, вони важко звисали з обох гілок цього загадкового дерева.
Половина цих плодів була отруйною. Ніхто не відав, яка саме. Одна з гілок несла у собі життя, а друга - смерть.
Настав у тому краї неврожайний рік. Люди потерпали від голоду. А дерево і далі було ряс­но вкрите плодами. Довколишні мешканці, ро­згублені й налякані, підходили до нього. Вони були голодні, та нікому не хотілось померти від отрути.
Одного дня чоловік, що був уже за крок від голодної смерти, став під правою гілкою, зірвав плід і з'їв його не роздумуючи. Потім, випрос­тавшись, вдихнув на повні груди, впевнений і радісний.
Всі одразу кинулися під правий бік дерева й почали їсти солодкі життєдайні плоди.
Увечері мешканці цієї околиці зібрались на раду. Ліва частина дерева була не тільки непотрібною, але й небезпечною. Вирішили відру­бати її при самій землі.
На світанку наступного дня люди знову ви­рушили за їжею, та на правій гілці не знайшли жодного плоду. Всі плоди опали додолу і зігнилі лежали в куряві. Птахи, що жили колись між зеленого віття, покинули свої домівки. Дерево вмерло за одну ніч.

Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Па­не, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звід­ки ж узявся кукіль? Він і відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. А слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо, його виполемо? Ні! - каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці. Ли­шіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: Зберіть перше кукіль та зв'яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню (Mm. 13, 27-30).
Добро і зло таємниче переплітаються між со­бою. Жодна людина не може уникнути відповідальности за ту свободу вибору, яку дав нам Господь.

Бруно Ферреро. Життя - це все, що ми маємо - Свічадо, 2006