Святі Михайло і Теодор Чернігівські

3 жовтня 2010 року

Неділя 19-а по Зісл. Святого Духа, по Воздвиженні.
Св. вмучч. Євстатія і тих, що з ним.
Свв. мучч. й іспп. великого князя Михаїла і боярина його Теодора, Чернігівських чудотворців.

• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів
• Прохання про молитву

Святий Євстатій і ті, що з ним

Св. Євстатій жив у II ст. і був римським генералом. Одного разу під час полювання він побачив між рогами оленя фігуру Ісуса Христа, розп'ятого на хресті, Який до нього заговорив. Після цієї пригоди він навернувся до Христової віри і негайно охрестився разом зі своєю дружиною і двома синами. Євстатій відзначався великою любов'ю і щедрістю до ближніх. Загинув він разом зі своєю родиною мученицькою смертю у 118 році за правління імператора Адріана.

Святі Михайло і Теодор Чернігівські

На початку 13 ст. народився київському князеві Всеволодові Чорному, одруженому з донькою Казимира Справедливого, син, що на св. Хрищенні одержав ім'я Михайло. Коли молодий князенко виріс на зрілого юнака, то одружився з княжною Оленою Романівною, сестрою Данила й Василька, галицько-володимирських князів.

Після нападу татар на Русь-Україну Михайло брав участь у нещаснім бою над Калкою (1222), а згодом став княжити в Чернігові. Є здогад, що в тому часі саме князь Михайло чернігівський, як тодішній володар Києва, а одночасно побожний і дбайливий про церковні справи, зайнявся обсадою опорожненої київської митрополії та настановив митрополитом Руси-України архиєпископа Петра Акеровича, ігумена монастиря св. Спаса на Берестовій під Києвом.

Щоб урятувати Чернігівщину для себе, самохіть чи поневолі, поїхав з поклоном до найсильнішого з своїх ворогів, татарина Батия. Але замість урятуватися, він попав у пащу лева, звідки не було вже для нього вороття. Батий пробував намовити Михайла, щоб він татарським звичаєм поклонився образам ханських предків і очистив себе переходом через огонь. Князь Михайло не хотів понизити святої християнської віри, тому відкинув татарську намову. Це припечатало його долю. Приятелі князя хотіли допомогти йому втекти з табору, та й це шляхетний князь відкинув, щоб цим не наразити своїх приятелів на пімсту Батия. Після цього татари взяли Михайла на муки, а вкінці, 20 вересня 1246 року, відрубали йому голову. Разом з князем Михайлом згинув мученицькою смертю й його вірний боярин Теодор.

2 послання ап. Павла до Коринтян 11, 31-12, 9

Браття, Бог і Отець Господа Ісуса - він благословен вовіки! — знає, що я не говорю неправди. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамаскинян, щоб мене схопити, але мене спущено через віконце у коші по мурі і я втік з його рук. Чи треба хвалитися? Воно не личить. Та я перейду до видінь і до об'явлень Господніх. Знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, — чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, — був узятий до третього неба. І знаю, що той чоловік — чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, — був узятий у рай і чув слова невимовні, яких не можна людині висловити. Такте буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. Коли ж я схочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу правду; але стримуюся, щоб про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. І щоб я не загордів надзвичайними об'явленнями, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в лице, щоб я не нісся вгору. Тричі благав я Господа, щоб той від мене відступився, та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила в немочі показується». Найкраще, отже, хвалитимуся скоріше моїми немочами, щоб у мені Христова сила пробувала.

Євангеліє від Луки 6, 31-36

В той час сказав Господь: Якщо бажаєте, щоб вам чинили люди, так само і ви їм чиніть. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка ваша заслуга? Таж бо і грішники люблять тих, що їх люблять. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? І грішники те саме чинять. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка ваша заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніть їм, і позичайте, не очікуючи назад нічого, і велика буде ваша нагорода, і будете синами Всевишнього, бо Він добрий для невдячних і злих. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

Королева Вікторія

Королева Вікторія, велика правителька Англії, всім серцем кохала свого чоловіка Альберта. А той не здатен був, на жаль, ні титулу королівського носити, ні опікуватися жодною суспільно важливою функцією. Попри велику любов, між ними незрідка спалахували сварки. Одного разу після чергової колотнечі герцог Альберт замкнувся у своїй кімнаті. Вже за хвилину Вікторія переборола себе і постукала у двері Альбертової кімнати.

– Хто там? – почувся голос Альберта.

– Королева Англії! – пролунала відповідь.

Двері не відчинилися. Молода королева постукала ще.

– Хто там?

– Королева Англії!

І знову тиша.

Так повторювалося ще кілька разів. Аж нарешті...

– Хто там?

– Твоя дружина, Альберте, – відповіла королева.

Двері відчинилися негайно.

Бог невпинно стукав у двері людини.

– Хто там?

– Се я, твій Бог.

Та двері лишалися замкненими, людина – невблаганною. І врешті-решт...

– Хто там?

– Се я, твій Отець.

І двері відчинялися.