Неділя православія

21 лютого 2010 року

Неділя 1-а Великого посту, православія.

Cв. вмуч. Теодора Стратилата.
Св. прор. Захарії Серповидця.

У седмичні дні Великого посту богослуження відправляються за Мінеєю і Тріоддю. По понеділках, вівторках і четвергах Святої Чотиридесятниці Божественні Літургії не правляться, а по середах і п'ятницях служиться Літургія Напередосвячених Дарів.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Святий Теодор Стратилат

Святий Теодор походив з міста Євхаїт (в Малій Азії, нині Туретчина) і був воєводою (з грецької — «стратилатом») в місті Гераклеє, поблизу Чорного моря. Своїм благочестивим життям і покірливим управлінням він викликав до себе прихильність городян, і багато язичників, бачивши його добродійне життя, приймали Христову віру. Коли слух про це дійшов до імператора Лікинія (308-323 рр.), співправителя Костянтина, він прибув в Гераклею і примушував Теодора поклонитися ідолам. Коли ж святий Теодор залишився непохитним, розгніваний правитель наказав піддати його жорстоким мукам.

Святого Тедора розтягнули на землі, били залізними прутами, палили вогнем і, нарешті розіпнули на хресті і викололи очі. Вночі ангел з'явився мученику, зняв його з хреста і абсолютно зцілив його. На ранок слуги Лікинія, послані кинути тіло святого Теодора в море, побачивши його абсолютно здоровим, увірували в Христа. Увірувало також і багато інших язичників, що бачили Боже чудо. Дізнавшись про це, Лікиній наказав обезголовити святого Теодора в 319 році. Страждання його були описані очевидцем, його слугою і писарем Уаром.

Святий Захарія

Святий Захарія був сином Варахіїла, з покоління Леві і жив за 460 років до народження Ісуса Христа. Захарія, ім'я якого означає "пам'ять Господня", належить до 12 "малих" пророків Старого Завіту. Він написав пророчу книгу, в якій передбачив: покірний в'їзд Ісуса Христа до Єрусалима; зраду Юди за 30 срібняків; пробиття цвяхами й списом; втечу учнів; переслідування Церкви та поширення Христового царства по всьому світу.

Загинув пророк Захарія мученицькою смертю в притворі храму від рук розлючених юдеїв. Перед смертю він сказав такі слова: "Господь бачить і буде це судити". Захарію називають ще "серповидцем", бо він бачив на небі "серп" – знак близької кари для безбожників.

Послання ап. Павла до Євреїв 11, 24-26; 32-12,2

Браття, вірою Мойсей, коли був виріс, зрікся зватися сином дочки фараона; вибрав радше страждати з людом Божим, ніж зазнавати дочасної гріховної втіхи, бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту І що ще скажу? Не вистачить мені часу, коли почну розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, осягнули обітниці, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши немічні, на війні проявили мужність, напади чужих розганяли. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші наруг і бичів зазнали, та ще й кайданів і в'язниці; їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали від меча; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; ті, яких світ не був вартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними проваллями. І всі вони, хоч мали добре засвідчення віри, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягнули досконалість. Тому й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обплутує нас, і витривало біжімо до змагання, що призначене нам, дивлячися на Ісуса, засновника й завершителя віри.

Євангеліє від Івана 1, 43-51

В той час вирішив Ісус піти в Галилею. І, зустрівши Филипа, мовив до нього: Іди за мною. А був Филип з Витсаїди, з міста Андрія й Петра. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: Ми найшли Того, про якого писав Мойсей у законі і пророки — Ісуса, сина Йосифа, з Назарету. Натанаїл сказав йому: Що доброго може бути з Назарету? Мовив до нього Филип: Прийди й подивись. Ісус, побачивши, що надходить Натанаїл, сказав до нього: Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства. Натанаїл сказав: Звідки ти мене знаєш? У відповідь Ісус сказав йому: Перше, ніж Филип покликав тебе, Я тебе бачив, як ти був під смоковницею. Натанаїл відповів Йому: Учителю, Ти — Син Божий, Ти — цар Ізраїля. Ісус у відповідь сказав йому: Тому що Я мовив до тебе: Я бачив тебе під смоковницею — віруєш; побачиш більше, ніж те. І сказав до нього: Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті й ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина Людського.

Мишко

Мишко був невеликим плюшевим ведмедиком. Його ступні були зроблені з червоного оксамиту, очі – з ґудзиків, а ніс – із клубочка вовни. Він належав вередливій дівчинці, яка инколи його пестила, а иноді кидала на підлогу або ж тягала за делікатні, суконні вушка.

Одного дня Мишко прийняв рішення, найважливіше рішення всього свого життя: утекти від дівчинки. Скористався метушнею, яка панувала перед Різдвом, помітив відчинені двері й опинився на волі.

Мандрував снігом, тупаючи ніжками, щасливий, як ніколи досі. На кожному кроці на нього чекали нові відкриття: вперше побачив дерева, комах, птахів, зірки. Мишко дивився навколо широко розплющеними очима, адже все було таке неймовірно гарне.

Настав Святвечір. Вечір, коли всі створіння мусять зробити щось добре. Мишко почув дзвіночки саней. То був північний олень, який біг, тягнучи сани з коробками, загорнутими в кольоровий папір.

Північний олень побачив ведмедика, зупинився й пояснив йому, що заміняє святого Миколая, який уже надто старий і втомлений, щоби пішки мандрувати снігами.

Північний олень сказав, щоби Мишко сідав у сани. Тож Мишко почав їздити містами й селами на чарівних санях. Це саме він клав у кожній оселі іграшку чи якийсь инший подарунок. Йому подобалося займатися цим, тішився.

І ось наші мандрівники дісталися останнього дому – бідної хатинки на краю лісу. Мишко встромив лапку до великого мішка, шукав, перевертав, але нічого не знайшов.

– Оленю! Оленю! У твоєму мішку більше нічого немає!

– Ох! – застогнав зажурений олень.

У хатинці жив хворий хлопчик. Невже він, прокинувшись завтра вранці, нічого не знайде біля свого ліжечка? Олень благально подивився на Мишка своїми прегарними очима. Ведмедик важко зітхнув, глянув навколо, подивився на поля, якими так любив мандрувати на самоті, й на ліс, а потім увійшов до хатинки, щоби зробити свій добрий різдвяний учинок. Сховався у черевику хворого хлопчика й залишився там аж до ранку.

Бруно Ферреро. Із веселкою в кишені. - Свічадо, 2009