VII Вселенський Собор

24 жовтня 2010 року

Неділя 22-а по Зісл. Святого Духа.
Отців VII Вселенського Собору.
Св. ап. Филипа, одного зі семи дияконів.
Преп. Теофана Начертанного, єп. Нікейського, творця канонів.

• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Святий Филип

Святий Филип був одним зі семи дияконів первісної Церкви. Він жертвенно виконував своє дияконське служіння, допомагаючи вірним у їхніх потребах. Згодом почав ревно проповідувати слово Боже. Після мученицької смерті св. архидиякона і первомученика Стефана Филип перейшов на апостольську працю в Самарію, а згодом проповідував у Газі й Кесарії в Малій Азії, де відважно навертав поган до Христової віри. Згідно з давніми переданнями св. Павло висвятив Филипа на єпископа Тралії в Малій Азії, де праведний владика і закінчив своє життя.

Святий Теофан

Як Нікейський митрополит, Теофан написав кілька богослужебних канонів. Найкращий з них був канон на першу неділю Великого Посту, т. зв. неділю Православ'я, що її встановлено на пам'ятку привернення давнього почитання св. ікон. Один канон написав Теофан також на честь свого брата, св. Теодора, що його мощі перевезено з Сирії до Царгороду. В 845 році відійшов св. Теофан по вічну нагороду.

Послання ап. Павла до Галатів 6, 11-18

Браття, гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. Ті, що хочуть похвалятися, що вони гарті тілом, силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. Бо навіть обрізані, не зберігають закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп'ятий і я — світові; бo ні обрізання, ні необрізання є чимсь, але нове створіння. На всіх тих, що ходитимуть за цим правилом, мир і милосердя на них і на Ізраїля Божого. А втім, віднині нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати. Амінь.

Євангеліє від Луки 16, 19-31

Сказав Господь притчу оцю: Був один багатий чоловік, що одягався у кармазин та вісон і бенкетував щодня розкішно. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротах, увесь у струпах; він бажав насититися тим, що падало в багатого зі столу, і пси приходили і лизали його рани. Та сталося, що помер убогий, і ангели понесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. В аді, терплячи тяжкі муки, він підвів очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, і закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною, пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця і прохолодить язик мій, бо я мучусь у цім полум'ї! Авраам же промовив: Сину, згадай, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього, між нами і вами закріпилася велика пропасть, і ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть, ані звідти до нас не переходять. Сказав багатий: Отче, благаю тебе, пошли Лазара в дім батька мого; я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони не прийшли на це місце муки. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але, коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. Авраам відізвався до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то хоча б хто і з мертвих воскрес — не повірять.

***

Один літній чоловік, що вважав себе атеїстом, вирішив піти до відомого священика. Сподівався з його допомогою розв’язати проблеми своєї віри. Не міг він увірувати, що Ісус із Назарету воістину воскрес. Шукав доводів, які уможливили б віру у воскресіння Христове...

Коли ж дістався до парохіяльного дому, де мешкав священик, і зайшов досередини, то виявив, що в панотця є гість.

Помітивши старого крізь прочинені двері, священик вийшов із канцелярії і з привітною посмішкою підсунув йому крісло.

Згодом, попрощавшись із першим гостем, він запросив до кабінету старого. Уважно вислухав усі його сумніви, а потім зав’язалася розмова. Після бурхливої дискусії безвірник став Христовим вірним: приймав святі таїнства, виконував слово Боже, увірував у Божу Матір.

Щасливий і трохи здивований, душпастир запитав його при нагоді:

– Прошу, скажіть мені, що тоді, під час тривалої нашої розмови, переконало вас, що Христос воістину воскрес і що Бог насправді існує?

(Даніло Занелла)

Бруно Ферреро. Звуки арфи. - Свічадо, 2008