Святий Маркіян

7 листопада 2010 року

Неділя 24-а по Зісланні Святого Духа.
Свв. мучч. Маркіяна й Мартирія.

• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Святі Маркіян і Мартирій

Маркіян, церковний читець, і Мартирій, піддиякон, жили у IV ст. і були нотарями-писарями в св. патріарха Павла в Царгороді. Коли єретики-аріяни прогнали патріарха з міста, а незабаром і убили його, патріарший престол посів єретик Македоній. Будучи людиною мстивою, він почав переслідувати християн.

За вірність святій правді були також ув'язнені Маркіян і Мартирій. Македоній обіцяв їм високі посади й різні почесті, якщо вони перейдуть на його бік, але ці пусті обіцянки не захитали двох відважних мужів у правдивій вірі. Сповнені любові до Божественного Спасителя і Його науки, вони охоче пішли на мученицьку смерть та були вбиті мечем 355 року.

Послання ап. Павла до Ефесян 2, 14-22

Браття, Він — наш мир, Котрий зробив з двох одне, зруйнував Своїм тілом серединну перегородку — ворожнечу, усунувши Закон заповідей в навчаннях, аби з двох збудувати в [Самому Собі] одну Нову Людину, встановити мир і в одному тілі примирити хрестом обох із Богом, знищивши на ньому ворожнечу. Прийшовши, Він благовістив мир вам — далеким, і мир вам — близьким; так що через Нього обоє маємо доступ до Отця в одному Дусі. Тож ви більше не чужі й не приходьки, а співгромадяни святих і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос; на Ньому вся будівля, досконало збудована, зростає у святий храм у Господі, в Якому й ви разом будуєтеся Духом в Божу оселю.

Євангеліє від Луки 8, 41-56

В той час приступив до Ісуса якийсь чоловік на ім'я Яір, що був головою синаґоґи. Припавши до ніг Ісуса, благав Його увійти в його дім, бо в нього була дочка одиначка, років з дванадцять, і та вмирала. Коли ж Він ішов, люди тиснулися до Нього. Аж тут якась жінка, що була хвора дванадцять літ на кровотечу і витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її вилікувати, підійшовши ззаду, доторкнулась краю Його одежі, і вмить стала здоровою — спиналась її кровотеча. Ісус спитав: Хто доторкнувся Мене? А що всі відпекувалися, Петро мовив: Наставнику, люди коло Тебе товпляться й тиснуться! Ісус сказав: Хтось доторкнувся до Мене, бо Я чув, як сила вийшла з Мене. Побачивши жінка, що не втаїться, тремтячи підійшла й, упавши Йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до Нього доторкнулася і як негайно одужала. Сказав їй Ісус: Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі! Він говорив іще, як ось приходить хтось від голови синаґоґи й каже: Твоя дочка померла, не турбуй більше учителя. Ісус, почувши це, озвавсь до нього: Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться. Прийшовши до хати, Він не пустив нікого в середину з собою, тільки Петра, Івана та Якова з батьком та матір'ю дитини. Всі плакали за нею й голосили. Він мовив: Не плачте, вона не вмерла, а спить. Ті сміялися з Нього, бо знали, що вмерла. Тоді взяв її за руку і голосно промовив: Дівчино, встань! І дух її вернувся до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.

Блакитне світло

Одного разу світлофор, що стоїть у Мілані на Катедральній площі, почав дивно поводитися. Всі його лампи в певний момент засвітилися блакитним кольором, і люди не знали, що їм робити.

– Переходити чи не переходити? Стояти чи не стояти?

Всіма своїми очима, у всіх напрямках світлофор подавав блакитні сигнали. І це був такий насичений колір, якого міланське небо ніколи не мало.

Чекаючи на з’ясування ситуації, водії автомобілів щось вигукували й сигналили, мотоциклісти гуркотіли двигунами своїх залізних коней, а пішоходи викрикували:

– Ви не знаєте, хто я такий!

Жартівники вигукували:

– Директор привласнив зелений колір, щоби збудувати собі в селі будинок!

– Червоний колір використали для того, щоби помалювати рибок у парках.

– А знаєте, що зроблять із жовтим кольором? Розведуть ним оливкову олію.

Нарешті з’явився поліцейський і став посередині, щоби регулювати рух. Инший поліцейський знайшов розподільчий щиток і вимкнув струм, щоби відремонтувати світлофор.

А блакитне світло перед тим, як повністю згаснути, ще встигло подумати:

– Бідні. Я дав сигнал, що дорога до неба вільна. Якби мене зрозуміли, то тепер усі вміли б літати. Та, мабуть, не вистачило їм відваги.