21 листопада 2010 року

Неділя 26-а по Зісланні Святого Духа.
Собор Архистратига Михаїла і всіх безтілесних сил.

• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Собор Архистратига Михаїла

Усі ангели, які були спочатку добрими і милими Богові й перебували у Господній благодаті, були поставлені на випробування, чи вони далі хочуть Йому вірно служити. Після випробування, як написано в книзі "Одкровення", третина ангелів згорділа і пішла проти Бога, заявляючи свою рівність з Ним. Архангел Михаїл (це єврейське ім'я означає у перекладі "хто як Бог") очолив усіх вірних Богові ангелів і прогнав з раю збунтованих ангелів на чолі з люцифером (у перекладі "світлоносець"), яких називаємо злими духами.

Про архангела Михаїла у Святому Письмі згадується ще три рази. В книзі св. пророка Даниїла сказано, що в час великої боротьби наприкінці світу, яку почне антихрист з дияволом проти вірних Богові людей, Михаїл зі своїми ангелами знову виступить проти Божих противників (Дан 12, 1). Михаїлові було присвоєно звання архистратига усіх ангелів. Його змальовують на образах з вогненним мечем, яким він прогнав не лише злих духів, але також Адама і Єву з раю. Зазвичай Михаїла змальовують на дияконських дверях храмів.

Послання ап. Павла до Ефесян 5, 9-19

Браття, поводьтеся, як діти світла. Плід світла є у всьому, що добре, що справедливе та правдиве. Шукайте пильно того, що подобається Господеві. Не беріть участи в безплідних ділах темряви, а радше їх картайте, бо що ті люди потай роблять, соромно й казати. Все, що ганиться, стає явним у світлі, а все, що виявляється, стає світлом. Тому говорить: Прокинься, сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе. Тож уважайте пильно, як маєте поводитися: не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі. Тому не будьте необачні, але збагніть, що є Господня воля. І не впивайтеся вином, бо в нім є блуд, а сповнюйтеся Духом. Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте і прославляйте в серцях ваших Господа.

Євангеліє від Луки 12, 16-21

Сказав Господь притчу оцю: Одному багатому чоловікові добре зародила нива. І мислив він собі, кажучи: Що мені робити? Не маю де зібрати урожай мій. І сказав: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли і більші збудую, і зберу туди все збіжжя моє і добра мої. І скажу душі моїй: Душе, маєш багато дібр, зложених на багато літ. Спочивай, їж, пий і веселися. Сказав же йому Бог: Безумний, в цю ніч зажадають від тебе душу твою, а те, що ти наготовив, кому буде? Отак воно з тим, хто для себе збирає, а не в Бога багатіє.

Найменше зернятко

Не відомо, як трапилося, що серед великих і блискучих зерен збіжжя опинилося й зовсім чорне зернятко. Воно було таке маленька, що його навіть важко було помітити. Рільник кинув жменю зерен до розораної плугом землі. Робив це з великою гідністю й глибоким переконанням у важливості своєї місії. Так зерна збіжжя зайняли місця у своїх колисках із доброї та пахучої землі. Та коли там опинилося чорне зернятко, серед скиб землі вибухнув гучний сміх.

– Забирайся геть звідси, непридатний плюгавцю! – промовило велике зерно збіжжя.

– Перепрошую, – прошепотіло зернятко. – Мені дуже прикро.

– Це найсмішніше зерно, яке я будь-коли бачила! – репетувала дика цибуля.

Старі трави, що росли в рові й любили пліткувати, почали нарікати на нові зерна, які вештаються туди-сюди й нічого корисного не роблять. Насміхалися й зерна маку. А овес, який був уже доволі високий, додав:

– Я тієї ж миті пожовтію, якщо з цього зернятка виросте хоч один листочок!

Маленьке зернятко, наслухавшись цих презирливих слів, які балакучий вітер розніс навсебіч, почувалося дуже пригніченим. Однак не втратило відваги. Адже не могло собі дозволити змарнувати своєї місії. Адже воно теж на щось здатне. Мріяло про те, що виросте й стане високим, що переросте навіть очерет на болоті.

– Хто знає, чи справді овес пожовтіє, – думало. Хотіло вирости за будь-яку ціну! Тож спокійно, не звертаючи уваги, продовжувало слухати, як великі зерна збіжжя, ліниво вилежуючись, насміхаються з нього. Не хотіло витрачати час. Одразу пустило коріння у вологий ґрунт, багатий на чудову поживу.

Невдовзі настала дуже важка для зернятка зима. Инші зерна, відчуваючи, що вони на своєму місці, жили спокійно. Грали в карти або задавали одне одному загадки, щоби якось скоротати час. Мале зернятко, натомість, дуже напружувалося. Сопіло, потіло, використовуючи всі сили, що мало, щоби вижити. Назовні було холодно, та це йому не перешкоджало. Маленька стеблинка безстрашно прокладала собі дорогу до неба. Настало літо. Люди, які мандрували стежкою вздовж лану збіжжя, зупинялися й здивовані дивилися на велику сильну рослину, що здіймалася над збіжжям.

Одного чудового ранку проходив там і Господь. Розмовляв зі своїми апостолами, розповідав їм про польові лілії та небесних пташок. А коли побачив велику рослину, зупинився й уважно подивився на неї. Запанувала тиша. Горобці перестали щебетати. Навіть вітер, який забавлявся, шелестячи збіжжям і розвіваючи траву в рові, замовк. Ісус знав про величезні зусилля маленького зернятка й захотів винагородити його за велику віру. Тож сказав:

– “Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але, як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках” (Мт. 13, 32).

Жито, яке чекало на похвалу, майже всохло від заздрощів. Натомість маленьке, чорне зернятко переповнювала радість.