5 квітня 2015 року

Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим.

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

 Коротка історія

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

Про ікону

Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39). .

У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).

Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.

Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.

Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспіву­ючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9

Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.

Євангеліє від Івана 12, 1-18

Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.

Проповідь

Текст сьогоднішнього уривку св. Писання розповідає про подію у Витанії, де знаходився Ісус із своїми учнями. Усі вони перебували в однієї родини, членами котрої був Лазар, якого воскресив Ісус, також Марта та Марія, сестри Лазаря. Вони влаштували для Христа бенкет, а Марія з великої радості - бачити дорогого гостя, вилила велику кількість пахучого мира на голову Ісуса і волоссям розтерла це миро. Коли вона розтирала миро волоссям, звичайно, що вона схилилася, сіла в ногах, подібно так, як вона сиділа іншим разом, коли до них прийшов Ісус, а Марта, її сестра, турбувалася приготувати прийняття, а Марія, натомість, сиділа в ногах та слухала слів Господніх (пор. Лк 10,39). Як стверджують дослідники св. Писання, намащування голови було звичаєм для важливих гостей, але не в такій кількості вилитого мира, як це вчинила Марія. Побожні євреї з неохотою відносилися до заміжніх жінок, що відкривали голови і виставляли волосся, а тут дійшло аж до обтирання волоссям ніг Ісусових. Господь не картав жінки за її сердечний вчинок… Однак, із розповіді св. євангеліста Йоана ми не довідуємося нічого про Марію, хто вона була: дівчина, незаміжня жінка, вдова… Така поведінка Марії могла викликати обурення у деяких побожних євреїв. Юда, учень Ісуса, був незадоволений такою втратою дорогоцінного нарду, котрий по його думці можна було продати і роздати убогим. Юда встановив ціну мира в 300 динарів, а Ісуса продав за тридцять срібняків, що було вартістю вбитого раба або 120 днів праці. Такою мовою учень Ісуса прикривав злодійство, тому що любив гроші і крав їх із цього збору, що діставали учні на прожиток (пор. Ів 12,6). Спаситель згадав про те, що вчинок Марії був випередженим помазанням його тіла на похорон, а Юда, що мав зрадити Ісуса, не зробив для себе жодного висновку. Ісус не забороняв того, щоб допомагати убогим, але вказував на свою близьку смерть і тому прийняв вчинок Марії, бо вона це зробила для Бога, а Господь не заперечує робити добрі вчинки для бідних, котрих ніколи не бракуватиме. Марія цим вчинком показала, що для Господа Бога ми нічого не повинні жаліти, потрібно все віддати для нього, навіть життя, а Юда мислив по-іншому. І вже в цьому випадку з вислову зрадника-учня показується, що він оцінив миро в триста динарів, а Бога продав за меншу ціну, бо бажав мати гроші в кишені від продажі мира.

Ми довідуємося, що багато людей прийшло, щоб побачити Лазаря, котрого воскресив Христос, а первосвященики ухвалили вбити одного та другого, тому що люди вірили в Христа як Месію (пор. Ів 12,9-11). Пізнаємо силу заздрості і ненависті, що заволоділа первосвящениками, тобто людьми, що посвячені Богові, тими, хто боронив Божого закону. Вони навчали людей зберігати закони, а мимо того не могли прийняти когось, хто був більший і сильніший у Бога від них, зрештою, хто був Богом. Тут пізнаємо людську слабість та підлість, що можуть заволодіти, також, людьми посвяченими Богові, котрими були первосвященики, а також, Юда, учень Ісуса Христа, котрий любив гроші, крав їх і таким способом приближався до згуби свого життя.

Святе Писання показує дві категорії людей: одна – це Лазар, Марта і Марія; представниками протилежної категорії були вороги Ісуса Христа – первосвященики, книжники, їм подібні та Юда, ніби учень, але ворог і зрадник.

Ще один, мабуть, ближчий фрагмент до сьогоднішнього свята це сила людей, що вийшли вітати Ісуса, коли він наступного дня в’їжджав в Єрусалим. Подивляємо великий ентузіазм і радість, що заволоділа людьми, котрі стелили свою одіж і нарізане віття (пор. Мр 11,8) та кликали: „Осанна”, що означає „о спаси”, - пояснюють дослідники Святого Писання. Знімання зі себе одежі та покладання її під ноги осла, на котрому сидів Спаситель, означає позбуватися своїх давніх, шкідливих і грішних звичок через представлення Ісусові Христові, зокрема, у святій тайні Сповіді та благати його помочі, щоб більше їх не повторювати. Ми пам’ятаємо про швидку зміну думання та рішення людей, котрі тільки-що радісно кричали „Осанна”, а за кілька днів не вагалися вимагати розп’яття цього самого Богочоловіка (пор. Ів 19,6). Це - наш образ, мій образ, це я і кожна людина, що сьогодні стоїмо перед Богом і молимося, а за хвилю не вагаємося поповнювати навіть тяжкі гріхи, тому що нам так вигідно жити. Як переконуємося, що голосним заявам не завжди потрібно вірити, що крики та покладення під ноги одежі, не завжди означає належну шану для ближніх й переконливу вірність для них. «Тихе слово мудрих вартує більше, ніж крик ватажка дурнів» (Проп 9,17), переконує мудрець. Із цього голосного вітання та вигуків уст на честь виїжджаючого Спасителя можна зробити висновок, що люди не робили це з переконання про його месіанське значення, про те, що він Син Божий. Можливо були якісь особи, що з подивом гляділи на покірний в’їзд Бога та глибоко розуміли значення цих подій. Чому так здогадуємося? Тому що через п’ять днів багато з цих людей кричали знову, але не привітальні слова в бік Спасителя, а брутальне: «Геть! Геть» Розіпни його!» (Ів 19,15). Такий зневажливий крик на Бога видає кожна людина, котра поповнює гріхи і стає по стороні ненависного диявола, замість бути із люблячим Господом. Не засуджуймо Бога, нашого Творця, нашу Любов, Правду, того, хто бажає для нас вічного щастя та того, хто здобув для нас вічну радість. Радше входьмо в радість Бога, ніж в гріхи та насмішки диявола, котрий бажає й бореться, щоб нашу душу зробити нещасливою та вічно терплячою. Так стається, що ми боїмося протистояти собі, світові та дияволові. Протистояння коштує певного зусилля, а люди бажали б, щоб це нічого не коштувало, краще йти за течією світу та своїх пристрастей, уподібнюватися до духовних злочинців, бо появляється панічний ляк відрізнитися від негідних і стати по стороні Спасителя. Господь шукає у світі прибічників для себе, але, мабуть, їх дуже мало. Будьмо ми по стороні Христа, ми, християни, охрещені в Боже ім’я, в ім’я Пресвятої Трійці, доведімо це нашим практичним життям. Теорія не рятує, а дає лише добрий або злий напрям.

Сьогоднішнє свято дає нам нагоду задуматися над станом свого духа і маємо дати правильну відповідь – до категорії яких людей я належу: до тих, хто бореться зі собою, є відкинутий світом і стоїть при Ісусі; чи до тих, хто любить світ, шукає вигоди, доброго життя, ображає Бога своїми провинами і гадає, що в такий спосіб ворогування якось вдасться здобути спасіння? Ні! Бог – Суддя справедливий і ми всі будемо зважені справедливо із вчинків, слів, думок, недбальства та опущень усього нашого життя. Рятує в цьому та допомагає щире каяття перед Богом.

Хай доброта показана ближнім та щира любов до Бога будуть нашими заступниками, коли незабаром з’явимося у вічності! Пресвята Богородице, допомагай нам у здобуванні вічного щасливого життя.

Владика Ігор Возьняк

Собор св. Юра, 20.04.2008

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим.