Різдво Пресвятої Богородиці

21 вересня 2013 року

Різдво Пресвятої Богородиці

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

 Коротка історія

Церква не має звичаю святкувати день народження для землі Святих Божих, але їхній день народження для неба - день смерти. Виїмок становлять двоє найбільших Святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і св. Іван Христитель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й їхнє земне різдво.

Св. Євангелія записала нам дуже мало подій із життя Преч. Діви Марії. Тут нічого нема сказано про Її різдво, про Її молоді літа чи про Її св. Успіння, ані навіть не подано імен Її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи це такі книги, що оповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Його Пресв. Матері, а про що не говорить св. Євангелія. Хоча св. Церква не приймає апокрифів за автентичні книги ані за певне історичне джерело то все таки вони містять багато дечого з традиції та вірувань первісної Церкви.

Головне джерело вісток про життя Пресв. Богородиці це апокрифічна книга написана коло 170-180 року що зветься Протоєвангеліє Якова. Ця книга дала мотив до установлення таких празників: Зачаття св. Анни, Різдва Пресв. Богородиці, Введення в храм та свята в честь Якима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Преч. Діви Марії хто були її батьки та що вони звалися Яким і Анна.

Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже старовинних Богородичних празників, хоча не можна точно означити часу, коли він появився. Про нього згадують св. Іван Золотоуст, св. Прокл, св. Єпіфан, св. Августин і св. Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що св. Єлена (330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресв. Богородиці. В п'ятому сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Гелясія (492-496).

Стихири і гимни на честь цього празника уложили патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (6 ст.), св. Андрій Критський і патріярх Сергій (7 в.) св. Іван Дамаскин і патріярх Герман (8 ст.) та св. Йосиф Студит (9 ст). Офіційне заведення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

Про ікону

Люди народжуються в сім'ях, утворюючи довгу низку поколінь. Однак в очах Бога кожна особа є окремою, унікальною, неповторною. Народження кожної людини наперед визначене Богом у вічності. Тому, у певному сенсі, кожен живе у світі не з волі людини, ані не з волі крові, а з волі Божої (див. Йо. 1, 13). З цієї причини народження людини зображено на іконах з великою урочистістю, як явлення Божого плану.

Це особливо стосується різдва Богородиці. Вся сцена розвивається у священному просторі, немов у храмі. Символічне значення цього очевидне: Марія повинна стати домівкою Христа, і Він сам стане новим храмом.

Унікальність народження Богоматері підкреслюється також типовим старозавітним мотивом: Анна - літня жінка, яка вважається неплідною. Отож, аби Марія прийшла на світ, потрібно було втручання Бога. Це далеке провіщення майбутнього народження Христа від Діви та Святого Духа. Також і сцена купання дитини, завжди присутня на зображеннях народження людини, одержує особливе значення.

На іконі фігурують також жінки, які приносять дари. Цей мотив, можливо, запозичено з церемоніалу імператорського двору. У цьому можна побачити аналогію з іконою „Різдво Господнє”, на якій пастухи несуть дари. Кожна людина, яка приходить на світ, створена на образ Божий (див. Бут. 1, 26), тобто, як пояснюють Отці Церкви, на образ Христа. Тому народження Богоматері є участю у народженні Христа. Однак той факт, що дари несуть не безпосередньо Новонародженій, а її матері, дає підставу для іншого пояснення: це визнання з боку цих жінок, що Народжена належить до їх коліна, до їх народу, має право на визнання і виражає надію усіх. Народження означає надію, і матері завжди мають певного роду дар ясновидіння стосовно своїх дітей. Анна, сидячи на ліжку, дивиться удалечінь, немов хоче пророкувати, але відчуває себе ще зобов'язаною до мовчанки, мовчанки, сповненої очікування великих майбутніх подій.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4 : Різдво твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній, з тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш. Він, розрушивши клятву, дав благословення і, ударемнивши смерть, дарував нам життя вічне.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, у святім різдві твоїм. Його празнують люди твої, з провини прогрішень ізбавле­ні, як кличуть до тебе: Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що і сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи отже їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому. Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що Тебе кормили. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають його.

Проповідь

«Нині благодать починає приносити плід,

являючи світові Божу Матір,

заради якої земля об'єднується з небом

на спасіння душ наших» (Стихира на вечірні).

З тих пір, коли небесний посланець звістив Йоакиму і Анні, що вони стануть батьками, в домі праведного подружжя ликувала невимовна радість. Їх серце було сповнене трепетом і дивними почуттями. Вони не могли збагнути, як може неплідна в старості завагітніти. Поринаючи у роздумах, родичі запитували одне в одного: «Як буде виглядати це довгоочікуване дитя? Чому саме до них, а не до когось іншого в Ізраїлі прийшов ангел?» Вони забувають про всі життєві труднощі і з нетерпінням очікують хвилини, коли вперше побачать, зможуть колисати на руках та притискати до грудей найбільший скарб свого життя - дитину, яка має принести з неба Боже благословення для всього людства. Праведники розуміли, що найкращою їх дитина стане тоді, коли нею буде опікуватися Всевишній. Тому з хвилини зачаття у своїх щоденних молитвах прославляли безконечне Боже милосердя за те, що вислухав їх молитви, зняв з них приниження і насмішки земляків та жертвували Богові ще ненароджене дитя.

Після довгих душевних хвилювань в свято посвячення Соломонового храму, на світ прийшла довгоочікувана цариця видимого і невидимого світу. Зразу після народження дитини, Йоаким прочитав над нею приписані законом молитви і посвятив її Богові. Через чотирнадцять днів після народження до дому Йоакима завітав священик. В присутності батьків і гостей він підносив дитину вгору і опускав до землі і дав їй ім'я Марія. В цей час ніхто з присутніх не знав, що ця дитина через п'ятнадцять років стане матір'ю Божого Сина. Своє щастя вони пізнають тоді, коли на полях Вооза над печерою засвітить небесна зірка.

До цього часу в історії спасіння Марія звеличувалася в праобразах, а сьогодні вона видимо приходить на світ.

У Старому Завіті зустрічаємо багато її праобразів. У видінні старозавітних праведників, пророків, старців і священиків вона з'являється як жінка, що стерла голову змія. Вона - небесна голубка з оливною галузкою, що вилітає з корабля Ноя. Незгоряючий кущ пустелі, чудодійна палиця Мойсея і скриня завіту з двома золотими херувимами з розпростертими крилами. Вовняне руно Гедеона, що залишається сухим, коли навкруги все зрошувалося росою і вежа Давида, яку не в змозі зруйнувати сили ворога. Замкнений сад, до якого не ввійшло нічого нечистого і грішного. Потік, що витікає з-під порога Єрусалимського храму і наповнює пустелю.

Після свого народження Марія - це невіста, зодягнена в сонце, під ногами її місяць, а на голові вінок з дванадцяти зірок. Золота кадильниця, позолочений ковчег завіту і криниця Якова, з якої витікає джерело вічного життя - ось як величаємо її сьогодні.

Із листів вчителів Церкви дізнаємося, що Богородиця є владичиця ангелів, бо в мить її зачаття перед нею поклонився весь невидимий ангельський світ.

Для видимого світу вона залишається дівою і матір'ю. Дівою, бо була непорочно зачата і від Духа Святого народила світові Сонце Правди - Божого Сина. Матір'ю, бо з материнським співчуттям допомагає тим, хто з вірою приходить до неї.

Святі Отці називають її покровителькою вселеної, бо як далеко сягає влада Ісуса Христа, так далеко простягається влада Пречистої Діви Марії. Де служать Христові, там служать Його Матері.

У вченні Святих Отців Марія - це зоря моря, яка серед ночі показує дорогу морякам, які наближаються до пристані. Вона - гірке море, бо перетерпіла нечувані душевні муки з причини смерті свого сина. Богородиця - це нове небо, в якому Цар Царів мешкав. Виноградна лоза, що в природній спосіб видала виноград як плід. Джерело, з якого б'є жива вода для спраглих і весільне світло, де слово поєднується з тілом. Святкове місце на угоду відкуплення, що його не спалив вогонь Божого народження.

Вона стала причиною упадку злих духів поразкою тим, що намагалися силою світської влади знищити віру у правдивого Бога.

Звеличуючи Богородицю, святий Єфрем Сірійський пише: «Сьогодні Марія стала для нас небом, яке Бога носило, бо в неї увійшло і замешкало Найвище Божество. В нім воно зберігалось малим, щоб нас зробити великими. В нім воно нам виткало одіж ласки і спасіння». (Проповідь на Різдво Христове).

У вченні Церкви Марія є початком всіх свят, найбільша радість і вершина місії Пресвятої Тройці. Згідно цього вчення, у день її народження радів Небесний Отець своєю земною дочкою, бо в ній знайде вічне перебування. Радів Син своєю матір'ю, бо поселився в її лоні. Радів Дух Святий, що Марія стане Його живою святинею і завжди залишається Його вірною обручницею, завдяки якій довершує благодатний задум Отця і освячує її своєю благодаттю. Завдячуючи їй, Пресвята Трійця може постійно перебувати серед людей. Своїм цілковитим поєднанням з волею Отця, з ділом відкуплення Сина, благодаттю Духа Святого вона є не тільки унікальним взірцем Церкви на землі, а самою Церквою, бо в ній перебуває Пресвята Трійця.

У переконанні вірних Марія - це королева людства, найбільша заступниця перед Богом і надія у спасінні. Для воїнів вона перемога в бою, для хворих - мати повного оздоровлення, для помираючих - мати доброї смерті, мати милосердя і порятунок у важких хвилинах життя.

Запитуймо засмучених, стривожених, пригноблених, принижених вірних християн: в чому вони бачать своє щастя? І вони в один голос скажуть: «У чудотворній силі Марії». Вони не помиляться, бо не знайдеться у світі мудреця, який міг би полічити, скільки хворих Марія вилікувала біля своїх чудотворних джерел, скільки грішників навернула до Бога, скільки святих дівиць виплекала». Всі ті, хто удосконалював християнські чесноти: мученики, які помирали на арені римського колізею, пустельники і затворники, які за безцінь вважали шовк і порфиру, а заради віри зрікалися високих світських посад, поселялися в печерах та цілі десятки років жили серед хижих звірів, усім їм вона була рідною мамою, бо всі вони знаходили порятунок під її материнським омофором.

Якщо ми задумаємося над нашим особистим життям, полинемо у світ нашого дитинства, згадаємо юність, материнські клопоти, переглянемо наше сучасне життя, то переконаємося, що протягом всього цього часу Марія була нашою тілесною і душевною лікаркою, яка постійно чувала над нами. Кожне душевне піднесення, радісна хвилина, успіх і щасливий випадок у нашому житті - все це було ділом її святої благодаті. Вона допомагала усвідомлювати духовний стан нашої душі, спонукала до покаяння, збуджувала жаль за гріхи, заохочувала до духовної переміни в житті і ревного служіння Богові.

Якщо, дорогі у Христі, ми бажаємо відчути радість від свого життя, знайти своє щастя тут на землі, а після нашої смерті полинути душею в небесну височінь, одержати у вічний спадок синє безкрає небо, знаходитися завжди біля Господа та насолоджуватися величчю Його слави, то киньмося в її обійми. Просімо у неї, щоб вона випросила у свого сина прощення наших свідомих і несвідомих провин, розпалила ревність у нашій душі, допомогла пізнати Бога і навчила нас служити Йому.

Прибігаймо до неї в усіх наших потребах земних і духовних, малих і великих з цим переконанням, що вона сама допоможе нам, якщо це є добром для нашої душі. Поступаймо, як любі діти! Пообіцяймо їй, що в своєму житті ніколи не відлучимося від неї і не будемо ображати її Сина важкими гріхами.

Любімо її по-дитячому всім серцем, як нашу матір і звеличуймо її побожним життям. Будьмо їй вірні у щасті і лихолітті, тоді вона буде для нас доброю, вірною помічницею і заступницею перед Богом, з материнським серцем поспішить з допомогою у наших земних змаганнях за спасіння нашої душі. Амінь.

о. Іван Залуцький
"Сівач", вересень 2009 Ч. 9 (120) рік 11

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Різдва Пресвятої Богородиці.