Ікона всіх святих

14 червня 2009 року

Неділя 1-а по Зісл. Святого Духа, всіх святих.

Св. муч. Юстина, філософа, і тих, що з ним.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
  
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Неділя всіх святих

Всі люди покликані до святості, але далеко не всі зрозуміли цей поклик і пішли за ним. Святі були дуже різні за віком, здібностями, умовами, в яких жили й працювали, і способом, яким прославили Бога. Але кожному з них довелося бути свідком Христа Бога, тобто визнавати Його перед людьми. Кожному з них довелося стати людиною жертви, тобто відречення і умертвлення. Багато з них відреклися світу і прославили Бога життям в монастирі. Багато хто свою вірність Господеві проявив аж до кінця життя, прославивши Його мученицькою смертю.

Сьогодні ми вшановуємо пам'ять усіх Святих, відомих нам і невідомих, які на окремий спосіб є прикладом для наслідування і нашими заступниками перед Богом у небі.

Св. апостол Павло у листі до євреїв нагадує, що завдяки твердій вірі можна вистояти в усіх випробуваннях і дати сильне свідчення своєї віри. Він закликає нас, щоб ми відкинули всякий тягар і гріх, що так легко опутує нас, і витримали в доброму до кінця.

Святий Юстин та його учні

Юстин народився 100 року в Палестині. Він охоче вивчав філософію і скоро переконався, що вчення Ісуса Христа є єдино правильним. Св. Хрещення Юстин прийняв 130 року і після цього почав проповідувати Христову віру. Згодом помандрував до Рима через Малу Азію і Грецію. 165 року Юстина і його сімох учнів ув'язнили і після бичувань їм відрубали голови.

Юстин був першим церковним письменником і найвизначнішим апологетом Церкви в II ст., який сміливо обороняв Христову віру перед поганами та юдеями. Найбільш відомим його твором є "Апологія", в якій він домагався, щоб християн не засуджували за саму назву "християнин". Належав до т. зв. Апостольських Отців Церкви.

Послання ап. Павла до Євреїв 11, 33-12, 2

Браття, всі святі вірою побідили царства, чинили справедливість, осягнули обітниці, загородили пащі левам, гасили силу вогню, уникали вістря меча, ставали сильні, бувши немічні, на війні проявляли мужність, напади чужих розганяли. Жінки прийняли своїх померлих з воскресення. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші зазнали наруг і биття, та й ще кайданів і в'язниці; були побиті камінням, були перерізувані, були допитувані, померли вбиті мечем, тинялися в овечих і козячих шкурах, збідовані, гноблені, покривджені; ті, яких увесь світ не був вартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними проваллями. І всі вони, хоч мали добре засвідчення віри, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягнули досконалість. Тому то й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обплутує нас, і витривало біжім на подвиг, який є перед нами, дивлячися на Ісуса, засновника й завершителя віри.

Євангеліє від Матея 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30

Сказав Господь: Кожний, хто визнає мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем небесним. А хто зречеться Мене перед людьми, того і Я зречуся перед Отцем Моїм небесним. Хто любить батька або матір більше Мене, той Мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше Мене, той Мене недостойний. Хто не бере хреста свого і не йде слідом за Мною, той Мене недостойний. Тоді озвавсь Петро й сказав до Нього: Ось ми оставили все і пішли за Тобою, що, отже, буде нам? Ісус відповів їм: Істинно кажу вам: Ви, що пішли за Мною, як новий світ настане, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. І кожний, хто задля імени Мого покине дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або поле, у сто раз більше одержить і життя вічне наслідить. Багато з перших будуть останніми, а останні — першими.

Не суди іншого

Два буддійські монахи, йдучи до свого монастиря, на березі ріки зустріли красиву жінку. Як і монахи, вона хотіла перейти ріку, але вода була глибока, а течія бурхлива. Тоді один з монахів узяв її на плечі і переніс на другий берег. Інший монах цим вчинком дуже згіршився. Цілу дорогу він ганьбив свого супутника, що той не шанує святого звичаю, що забув про свій стан. Як посмів не лише торкнутися жінки, але й узяти її на плечі і перенести на другий берег! Що скажуть на це люди? Ганьба впаде на їхній монастир і на їхню релігію! І так докоряв без перерви.

Знічений монах вислуховував терпляче ці безконечні докори, але нарешті не витримав і промовив:

— Брате, я цю жінку давно залишив на березі ріки, вона пішла своєю дорогою. А ти ще досі несеш її.

Поль Дж. Вортон. Історії та притчі - Свічадо, 1998