Jdi na obsah Jdi na menu
 


21. Neděle po SSD.

Неділя 21-а по Зісланні Святого Духа.
Св. свящмуч. Єротея, єп. Атенського.
Преп. Франциска з Ассізі.


17 жовтня 2010 року

Неділя 21-а по Зісланні Святого Духа.
Св. свящмуч. Єротея, єп. Атенського.
Преп. Франциска з Ассізі.

  • Рядовий Апостол
  • Рядове Євангеліє
  • Оповідання для роздумів


Святий Єротей

Християнське передання переказало нам вістку, що св. Єротей був учнем св. апостола Павла, учителем св. Діонисія Ареопагіта, а згодом єпископом. Він помер мученицькою смертю.

Святий Франциск Ассізький

Святий Франциск Ассізький народився 1181 року в італійському місті Ассізі в родині багатого купця. Замолоду він полюбляв розкоші життя, але мав чутливе серце до вбогих. Коли йому виповнилося 24 роки, він покинув усе, одягнувся у грубий одяг і почав жити у пості й молитві. Він проповідував слово Боже і закликав людей до покаяння. В той час Бог наділив його даром чудотворення і передбачення. Згодом й інші юнаки забажали жити разом з Франциском і наслідувати його у вбогості і жертвенному способі життя.

Маючи дванадцять учнів, Франциск уклав для них правила монашого Чину Братів Менших. У 1224 році Бог чудесним способом наділив його стигмами. У 1226 році Франциск помер у віці 45 років і був похований в Асижі. На його гробі діялося так багато чудес, що Святіший Отець через два роки після смерті Франциска проголосив його святим.


 

Послання ап. Павла до Галатів 2, 16-20

 

Браття, ми з роду юдеї, не грішники з поган; та довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, але вірою в Ісуса Христа, ми увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону, бо ділами закону не оправдається ніхто. Коли, отже, шукаючи оправдання у Христі, показалося, що й ми самі грішники, невже тоді Христос - служитель гріха? Не бути цьому! Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, я сам себе визнаю переступником. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я з Христом розп'ятий. Живу вже не я, а живе у мені Христос. А що живу тепер у тілі то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене. Я не відкидаю Божої благодаті: бо коли оправдання черев закон, тоді Христос умер даремно.

 


 

Євангеліє від Луки 8, 5-15

 

Сказав Господь притчу оцю: Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І коли сіяв, одне впало край дороги і було потоптане, і птиці небесні видзьобали його. Друге впало на камінь і, зійшовши, висохло, бо вогкости не мало. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним укупі, заглушила його. Нарешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, вродило сторицею. Кажучи це, Ісус голосно мовив: Хто має вуха слухати, хай слухає. Учні Його спитали, що значить ця притча. Він сказав їм. Вам дано розуміти тайни Царства Божого, іншим же у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли. Ось що означає ця притча. Зерно — це слово Боже. Ті, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і бере геть з їх серця слово, щоб вони не увірували і не спаслися. Ті ж, що на камені, це ті, що слухають і з радістю приймають слово, але, не маючи коріння, вірують до часу і під час спокуси відпадають. А те, що впало між тернину, це ті, що, вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства й життєві розкоші їх заглушують, і вони не дають плоду. Нарешті, те, що на добрій землі, це ті, що, чуючи добрим і щирим серцем слово, держать його і дають плід у терпінні.

 


 

Страус Олівер

 

Один вельми освічений і доволі пихатий страус читав лекцію страусятам на тему про вищість їхнього виду над іншими.

 

– Ми є найбільшими серед птахів – це означає, що ми найкращі.

 

– Авжеж! Авжеж! – підтакували учні-страусята.

 

І тільки один сміливець на ймення Олівер висловлював свої сумніви:

 

– Але ж ми не вміємо літати назад, як уміють колібрі.

 

– І що з того, зате колібрі не споріднений зі своєю землею.

 

– Атож! Атож! – підтримували вчителя всі страусята, крім Олівера.

 

– Ми зносимо найбільші, а водночас найсподобніші яйця, – вів далі старий учитель.

 

– Неправда, яйця вільшанки є сподобнішими, – заперечив Олівер.

 

– З яєць вільшанки вилуплюються тільки вільшанки, – буркнув на відповідь учений страус. – А вільшанка вміє лишень видзьобувати з землі хробаків, та й годі!

 

– Аякже! Аякже! – вигукували всі страусята, знову ж крім Олівера.

 

– Ми вміємо ходити на чотирьох пальцях, тоді як людина для ходіння потребує цілих десятьох, – нагадував своїм вихованцям старий учитель.

 

– Проте людина може літати навіть сидячи, коли ж ми не здатні літати взагалі, – прокоментував Олівер.

 

Страус-наставник зміряв його суворим поглядом.

 

– Людина безнастанно літає навколо кулястої Землі й робить це надміру швидко. Незабаром вона, чого доброго, впаде собі на голову і навіть не втямить, що те, що на неї звалилося, – вона сама.

 

– Звісно! Звісно! – вигукували страусята.

 

– Поза тим, у небезпечні моменти ми стаємо невидимками, ховаючи голови у пісок, – з притиском казав учитель. – Інші живі істоти не вміють цього робити.

 

– Як можемо знати, що нас ніхто не бачить, коли ж ми самі нічого не бачимо, – запитав невгомонний Олівер.

 

– Демагогія! – вигукнув старий страус.

 

– Демагогія! – мов луна, повторили страусята, навіть не відаючи значення цього мудрованого слова.

 

І саме в ту мить учитель з учнями почули якийсь лиховісний гул, подібний до розкотів далекого грому, – він наближався дедалі швидше. Але то був не грім, а важкий тупіт величезного стада оскаженілих слонів, готових потрощити все на своїм шляху. Невідь чим нажахані, вони мчали і мчали наосліп.

 

Старий наставник разом із своїми учнями негайно сховали голови в пісок. Лиш Олівер мерщій укрився за великою скелею, що височіла неподалік, і зоставався там доти, допоки знавісніле стадо не зникло за виднокраєм. Коли ж вийшов з-за скелі, то угледів на геть розритому піску мертві тіла та пір’я – це було все, що залишилося від старого вчителя та його учнів. Аби впевнитись достеменно, Олівер заходився робити переклик, але єдиний страус, що міг озватися на власне ім’я, був він сам.

 

– Олівер! – вигукнув.

 

– Присутній, – озвався до себе. І то був єдиний голос живої істоти, що пролунав у пустелі.

 
Бруно Ферреро. Звуки арфи. - Свічадо, 2008