Святий Григорій Палама

28 лютого 2010 року

Неділя 2-а Великого посту.
Свт. Григорія Палами, архиєп. Солунського.
Cв. ап. Онисима.
(Літургія Св. Івана Золотоустого).

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Святий Онисим

Святий Онисим жив у місті Колосси у Малій Азії і був невільником-поганином у багатого чоловіка Филимона, який став християнином. Одного разу Онисим, провинившись перед Филимоном, зі страху перед карою втік до Рима, де в той час св. Павло перебував у в'язниці і проповідував Христову науку. Під впливом св. апостола Онисим прийняв св. Хрещення.

Згодом Филимон простив Онисимові провину і відпустив його на волю. Відтоді Онисим ревно допомагав св. Павлові у його апостольській праці. Він разом з Тихіком відніс листа св. Павла до колосян. Перед смертю св. Павло висвятив Онисима на єпископа Верії. Покинувши у 67 році Рим, Онисим проповідував Христову віру в Греції і країнах Малої Азії. Загинув мученицькою смертю 95 року.

Послання ап. Павла до Євреїв 1, 10-2, 3

Ти, Господи, на початку заснував землю, і небеса - діло рук Твоїх. Вони зникнуть, Ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. Ти їх, неначе одежу, згорнеш, і вони, немов одежа, зміняться. Ти ж той самий, і літа Твої не скінчаться. До кого з ангелів Він коли мовив: Сідай праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх? Хіба не всі вони служебні духи, що їх посилають тим, які мають успадкувати спасіння? Тому ми мусимо дуже пильно уважати на те, що чули, щоб, бува, нас не збило з дороги. Бо коли слово, проголошене ангелами, було таке зобов'язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, то як ми утечемо, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене тими, що його чули.

Євангеліє від Марка 2,1-12

В той час, по днях, увійшов Ісус в Капернаум, і слухи пішли, що Він є вдома. І зараз зібралося так багато народу, що вже не можна було поміститися ні при дверях; і говорив їм слово. І прийшли до Нього, несучи розслабленого жилами, несло його чотирьох. А що задля народу не могли приблизитися до Ісуса, відкрили стелю, де Він був, і через отвір спустили ложе, на якому лежав розслаблений. Побачивши Ісус їх віру, сказав розслабленому: Сину, відпускаються тобі гріхи твої. А сиділи там деякі з книжників і роздумували в собі: Як може цей так говорити? Він богохулить! Хто може прощати гріхи, тільки один Бог. І зараз пізнав Ісус духом Своїм, що вони собі так роздумують, сказав їм: Що це ви роздумуєте у серцях ваших? Що легше, сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, — чи сказати: Встань, і візьми ложе твоє, і ходи? Але, щоб ви знали, що Син Людський має власть відпускати на землі гріхи, сказав розслабленому: Кажу тобі встань, візьми ложе твоє, і йди до твого дому. І встав зараз і, взявши ложе, вийшов перед усіма, так що всі дивувалися і славили Бога, кажучи, що ніколи ми такого не бачили.

Бабуся

Російські діти теж мають свою Бефану [згідно з переказами італійців, добра чарівниця, яка виглядом нагадує відьму, літає на мітлі й уночі з 5 на 6 січня, тобто в день Богоявлення за григоріянським календарем, приносить чемним дітям подарунки. – Пер.]. Це дуже цікава історія.

Бабуся, про яку хочемо вам розповісти, мала найохайніший будиночок у всьому селі. Садочок біля нього теж був чудовий. Від світанку до смеркання бабуся наводила лад, прибирала, до блиску чистила посуд.

Тому не помітила яскравої зірки, яка блищала на небі, розсіюючи темряву. Не бачила й тремтливих вогників, які наближалися до села. Не почула звуків кобзи, барабанів і дзвонів, які ставали щораз голоснішими. Не долинали до неї розмови сусідів. Але не могла не почути, як хтось постукав у двері.

– Хто там? – запитала.

Побачила зморщене обличчя пастуха з червоним від холоду носом. У його волоссі виднілися сніжинки.

– Чи можна нам трохи зігрітися коло твого вогнища? – запитав.

Бабуся подумала про свою вимиту до блиску підлогу, про клопіт, якого їй завдадуть, але дозволила їм увійти. Пастухи широко розплющеними очима дивилися на спечений хліб, на тістечка, мармелад та инші бабусині ласощі. А вона мала добре серце й нагодувала їх.

– Куди йдете? – запитала.

– Йдемо за зіркою. Вона веде нас до новонародженого Царя, найбільшого зі всіх, Царя Неба й Землі, – відповів один із пастухів.

– Може, ти підеш з нами? – запитав инший. – Ти теж можеш принести Йому якийсь подарунок.

– Ах! – зітхнула бабуся. – Не знаю, чи Він мав би охоту мене прийняти. А якщо йдеться про дарунок… – Замовкла, а її очі посмутнішали. – Маю повний кошик іграшок, – сказала сумно. – Мій синочок, мій маленький цар, помер ще дитиною.

– То що підеш із нами? – знову запитав пастух.

– Завтра, – коротко сказала бабуся. – Завтра.

Пастухи пішли. Бабуся знову взялася наводити лад у хаті.

Наступної ночі прийшли инші пастухи.

– Ти готова йти, бабусю?

– Піду… Піду завтра, – відповіла бабуся. – Дожену вас. Мушу поприбирати, знайти подарунок, підготуватися…

Прибирала, тріпала подушки й килими. Так минув і наступний день. Нарешті наважилася й витягнула іграшки своєї дитини. Але що це, який жах! Вони такі запорошені, брудні. Не можна таких іграшок дарувати Дитяткові, Цареві Неба й Землі. Тож почала чистити й мити їх. Працювала довго. Невдовзі іграшки стали блискучими й чистими.

Наступного дня бабуся врешті вирушила в дорогу. Швидко йшла від села до села. Розпитувала про пастухів.

– Так, так, ми бачили їх, вони поспішали ось у тому напрямку.

Минали дні. Бабуся не зупинялася ні вдень, ані вночі. Врешті дійшла до Вифлеєма. Розпитувала всіх про Царське Дитя. Та про Нього знав лише якийсь власник заїзду.

– Якщо хочеш побачити, де Дитя, – сказав швидко, – то мусиш знайти стаєнку, що стоїть на пагорбі. У мене не було тут місця для них. Заїзд був переповнений.

Бабуся швидко побігла стежкою. Але коли прийшла, побачила лише порожню стаєнку.

Думаєте, що вона розчарувалася? Зовсім ні! Здається, вона шукає ще й сьогодні маленького Ісуса, бо час не має жодного значення, коли людина шукає Правду. Рік за роком вона мандрує від дому до дому, запитуючи:

– Чи Він тут? Чи тут є Дитятко Ісус?

А коли на Різдво побачить якусь дитинку, що спить, і почує про її добрі вчинки, то відразу витягає зі свого кошика іграшку й залишає її. Добре знає, що кожна дитина – це завжди велика надія для цілого людства й чудесний дар неба.

Бруно Ферреро. Із веселкою в кишені. - Свічадо, 2009