Святі Євдокія і Домніна

14 березня 2010 року

Неділя 4-а Великого посту.

Св. препмуч. Євдокії.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Свята Євдокія

Свята Євдокія жила у місті Геліополі, що в Килисирії. Будучи дівчиною надзвичайної вроди, Євдокія жила розпусним життям. Якось Герман, настоятель чоловічого й жіночого монастирів, прибув до міста і заночував в одному домі. Вночі він довго молився і читав Святе Письмо про Божий суд і кару за гріхи. Голосне читання розбудило Євдокію, яка спала в сусідній кімнаті, і вона почала прислухатися до його слів.

Наступного дня вона покликала до себе Германа, після розмови з яким прийняла св. Хрещення, роздала свій маєток убогим і вступила до жіночого монастиря. Незабаром стала його настоятелькою. Бог прославив Євдокію великими чудами. Довідавшись про це, поганський управитель Геліополя Вінкентій наказав зарубати її мечем. Покаянного життя після св. Хрещення прожила Євдокія 56 років, а мученицький вінець прийняла 120 року.

Послання ап. Павла до Євреїв 6, 13-20

Браття, Бог, коли давав Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, поклявся Самим Собою, кажучи: Поблагословлю тебе щедро і розмножу тебе вельми. І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю. Люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою на ствердження. Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці як найсильніший доказ, що рішення Його волі незмінне, вжив клятви, щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну потіху, ми, що прибігли прийняти призначену нам надію. В Ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, куди ввійшов за нас як предтеча Ісус, ставши Архиєреєм повіки, по чину Мелхиседека.

Євангеліє від Марка 9, 17-31

В той час один чоловік прийшов до Ісуса і, кланяючись Йому, сказав: Учителю, я привів до Тебе мого сина, що має німого духа. І де коли-небудь схопить його, кидає його, і піну точить, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я сказав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, і не змогли. Він же, відповідаючи, сказав йому: О, роде невірний, доки буду з вами, доки терпітиму вас? Приведіть його до Мене. І привели. А як побачив Ісуса, нараз дух стряс ним; і він, упавши на землю, валявся і точив піну. І запитав отця його: Скільки це літ, відколи це йому сталося? А той сказав: 3 дитинства. І багато разів кинув його в огонь і в води, щоб його погубити. Але, коли що можеш, поможи нам, змилосердившись над нами. А Ісус сказав йому: Якщо можеш? Усе можливе віруючому. І зараз скликнувши, батько хлоп'яти зі сльозами сказав: Вірую, Господи, поможи моєму невірству! Побачивши ж Ісус, що збігається народ, заборонив духові нечистому, кажучи йому: Духу німий і глухий, кажу тобі: Вийди з нього і не входь більше в нього! І, закричавши та сильно ним стрясши, вийшов з нього. І став наче мертвий, так що багато говорило, що він помер. А Ісус, взявши його за руку, підняв, і він встав. І коли ввійшов в дім, то ученики спитали Ісуса на самоті: Чому ми не змогли вигнати його? І сказав їм: Цей рід нічим не може вийти, як тільки молитвою і постом. І вийшовши звідти, ішли через Галилею; і Він не хотів, щоб хто знав. Бо навчав Своїх учнів і говорив їм, що Син Людський виданий буде в руки людям, і вб'ють Його, і, вбитий, Він на третій день воскресне.

Тире

Каменяр відірвав долото від надгробка й промовив: „Я закінчив”.

Чоловік оглянув камінь: фотографія батька й дві дати – 1916 і 2000, а між ними тире, що займало на площині каменю лише декілька сантиметрів. Хитнув невпевнено головою, що могло означати і заперечення, і здивування, а радше якесь внутрішнє, усвідомлене несприйняття, невдоволення. Вимовив:

– Не вмію того висловити, та видається мені, що цього замало. Розумієте, пане, батько мій прожив насичене й довге життя – було воно до краю наповнене подіями. Хотілось би бодай інтуїтивно зазирнути в його дитинство, що проходило в оточенні сім’ї, побачити щедро вкриті буйною зеленю поля, а також тваринок, важку працю, і відчути задоволення від доброго врожаю, хвилювання через літні грозові зливи, чи навпаки – засухи… Опісля була війна, однострій, колони солдат поранення, втеча з полону, зустріч з моєю матір'ю. Народження синів, їх зростання, одруження, онуки, що один за одним приходили у світ… Далі спокійна старість – і звичайно, хвороби, але й ніжність взаємного почуття, залучення до праці ,у якій минали довгі дні, хоч також і, турботи, радощі…

Майстер слухав уважно, далі чотирма швидкими ударами молотка по долоту продовжив тире між датою народження й датою смерті майже на пів сантиметра. Повернувся до чоловіка й запитав:

– Тепер краще?

Життя – це не тире між двома датами.

Це кожна прожита тобою хвилина. Сьогодення.

Життя – це все, що маємо.