Собор сімдесяти апостолів

17 січня 2010 року

Неділя 32-а по Зісл. Святого Духа. Перед Богоявленням.

Собор свв. 70 апостолів.
Преп. Теоктиста ігумена, що в Кукумі Сікелійській.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
  
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Собор сімдесяти апостолів

Окрім 12 Христових апостолів, св. євангелист Лука згадує ще 70 учнів, які після вознесіння Ісуса Христа проповідували Христову науку, а часто терпіннями і мученицькою кров'ю поширювали й зміцнювали Христову Церкву.

До них належать: Агав, Акила, Амилій, Ананія, Андронік, Апелій, Аполос, Аристарх, Аристовул, Артема, Архип, Ахаїк, Варнава (Йосиф), Вартоломій (Натанаїл), Ґай, Еводій, Епафрас, Епафродит, Епенет, Ераст, Ерм, Ермій, Зина, Іродіон, Йосій, Варсава-Юст, Карпо, Кесар, Кифа, Клеопа, Климент, Кондрат, Крисп, Кварт, Лин, Лука, Лукій, Марко, Марко (Іван), Матій, Мнасон, Наркис, Никонор, Олімп, Онисим, Пармен, Патровас, Прохор, Пуд, Родіон, Руф, Сила, Силуан, Семен – Господній родич, Сосипатр, Состен, Стахій, Степан, Терцій, Тимон, Тихік, Трофим, Урбан, Филип, Филогон, Флегонт, Фортунат, Тадей, Яків – Господній родич та Ясон.

Імена Христових учнів знаходимо в Діяннях апостолів і посланнях, в основному св. Павла.

Преподобний Теоктист

Преподобний Теоктист заснував обитель в місті Кукумі на острові Сицілія, де став ігуменом. В його монастирі жили грецькі ченці, що втікали від переслідувань іконоборців. Помер преподобний у 800 році.

1 Послання ап. Павла до Тимотея 4, 9-15

Сину Тимотею, вірне слово і гідне повного довір'я. Саме для цього трудимося та боремося, тому що ми поклали нашу надію на живого Бога, який є Спасителем усіх людей, а особливо вірних. Це наказуй і навчай. Ніхто твоїм молодим віком хай не гордує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі й чистоті. Заки я прийду, віддавайся читанню, напоумленню й навчанню. Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з покладенням рук збору пресвітерів. Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб твій поступ був усім очевидний.

Євангеліє від Луки 19, 1-10

В тому часі проходив Ісус через Єрихон. А був там чоловік, на ім'я Закхей; він був головою над митарями і був багатий. Бажав він бачити Ісуса, хто Він, але не міг задля народу, бо був малого зросту. Побіг він наперед, виліз на шовковицю, щоб подивитись на Нього, бо Ісус мав проходити туди. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: Закхею, злізай швидко, бо Я сьогодні маю бути в твоїм домі. І зліз той швидко, і прийняв Його радо. Бачачи те, всі стали нарікати і казали: До чоловіка грішника зайшов у гостину. Закхей встав і промовив до Господа: Господи, ось половину майна мого даю вбогим, і коли я кого скривдив, віддам учетверо. А Ісус сказав до нього: Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Людський прийшов шукати і спасти те, що загинуло.

Одне маленьке “не знаю”

У наступні дні ситуація ще більше погіршилася. В Неаполі 50 футболістів, які твердили, що їх звати Марадона, почали вимагати від президента клубу підвищення зарплати.

На телебачення прийшли 200 молодих чоловіків із зеленою шкірою, які волали:

– Прошу мене пропустити. Мене звати Піппо Баудо!

Всіх їх вигнали разом зі справжнім Піппо Баудо.

Щодня вранці тисячі осіб приходили у Квіринал, щоби зайняти крісло президента Республіки, вигукуючи:

– Це я – Коссіга!

У школі в містечку Торічеллі, в 2-Б класі, ситуація була не ліпшою. Ліліана Меллі, яка була найвродливішою дівчинкою в класі, плакала від розпачу, коли побачила, що виглядає  так само, як інші дівчатка. Джіорджіо Лотті, найсильніший хлопець і найкращий спортсмен, не міг погодитися з думкою, що тепер він став таким самим, як всі шкільні незграби.

Система, придумана для того, щоби розрізняти людей – мундири, відзнаки, наклейки, татуювання – більше не діяла.

Багато країн почало жити в страху. Адже не було відомо, хто належить до однієї нації, а хто до іншої. Іран та Ірак перестали воювати, бо солдати перемішалися й ніхто вже не знав, хто ворог, а хто ні. Всі дивилися один на одного з-під лоба. Всі підозрювали всіх.

Незважаючи на нагадування Папи “Ви всі – брати, любіть одне одного, як брати!”,  здавалося, що світ повертається до стану дикості.

Професор О’Ніл пригадав, що він, здається, – найліпший біолог на землі. Тож зібрав усіх своїх колег, усіх живих лауреатів Нобелівської премії, найбільших учених світу. Розпочався період дуже інтенсивних пошуків: фізики, хіміки, астрономи, хірурги, соціологи, етнологи й інші вчені вимірювали, з'ясовували, аналізували за допомогою найдосконаліших пристроїв, які лише винайшло людство. Нарешті дійшли  висновку, що всі їхні знання, якими так гордилися, нічого не варті. Феномен шкіри кольору зеленого яблука був занадто великою таємницею. Дуже покірне “не знаю” зазвучало в їхніх серцях.

То було лише маленьке “не знаю”, але для доброго Бога цього було досить. Видав наказ, щоби на землі все повернулося до первісного стану.

Всі немовби наново народилися. Щасливі чоловіки й жінки ділилися одне з одним простими істинами, про які забули. Наприклад, говорили про те, що кожна людина інша та єдина,  отже, безцінна. Розповідали й про те, що людський вид у своїй безконечній різноманітності прекрасніший від хмар на небі й від співу птахів. Якими гарними були тепер європейці з їхнім світлим волоссям; індіанці із золотистою шкірою; блакитні, зелені, чорні очі людей; ірландці з рудим волоссям; араби з чорними вусами. А якими елегантними виглядали африканські масаї, якими гнучкими були мешканки Індії з їхніми прекрасними й загадковими очима. Найпрекраснішим чудом світу здавалися тепер блакитні, зелені, пивні, чорні очі різних людей…

– Хай живуть відмінності! Хай живуть чужоземці!

На цілій планеті люди обіймалися. Всі почувалися і іншими, і схожими – як квіти на весняній луці. Закінчилися війни, бо перестав існувати расовий, ідеологічний, політичний, релігійний фанатизм.

Різноманітні проблеми нікуди не зникли, але люди шукали мирні способи їх вирішення.

– Алилуя! Алилуя! – співали ангели й архангели, херувими й серафими.

Певна річ, це вигадана історія. Але… якби ми завтра прокинулися всі однакові, а наша шкіра була б зеленого кольору… Що тоді?

Бруно Ферреро. Із веселкою в кишені. - Свічадо, 2009