24 травня 2015 року

Неділя Свв. Отців І Вселенського Собору.
Свв. рівноап. Кирила і Методія, учителів слов'янських.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Неділя святих Отців

В цю неділю згадуємо Святих Отців і Нікейського Собору 325 року. На початку IV ст. Христова Церква вийшла на свободу, але разом з нею почалися різні єресі, зокрема була небезпечною аріянська єресь. Проти фальшивого вчення священика Арія, який заперечував божество Ісуса Христа, відважно виступили єпископи, які зібралися на цьому Соборі, і не одному з них довелося багато за це потерпіти. Тому негайно після празника Зіслання Святого Духа свята Церква встановила вшанування цих відважних мужів, які боронили правдиву науку в Триєдиного Бога і божество Ісуса Христа.

Св. апостол Павло у посланні до ефесян закликав їх не вірити "хижим вовкам", які ширять фальшиві науки і роздор у храмі, а разом з ним ревно молитись за збереження правдивої віри.

 Святі Кирило і Методій

Святі Кирило і Методій народилися в місті Солуні (Тессалоніці), столиці грецької частини Македонії, і були рідними братами. Методій прийшов на світ 815 року, а Кирило - 827 року. Вони прославилися своєю місійною діяльністю, зокрема у Корсуні на Кримському півострові, де вони віднайшли мощі св. Папи Климента, а потім у Моравії. Існує здогад, що певний час Кирило перебував і в Києві.

Заслугою Кирила і Методія є те, що Папа поблагословив Богослужбу слов'янською мовою і наказав висвятити перших священиків для слов'янського народу, а також створив окрему церковну слов'янську митрополію. 869 року Кирило закінчив своє святе життя у віці 42 років. 870 року Методія, який став ще й папським легатом на слов'янській землі, було висвячено на Моравського архиєпископа. Помер Методій 885 року.

Кирило і Методій уклали першу слов'янську абетку, переклали церковні книги слов'янською мовою і своєю апостольською працею поширили Христову віру серед слов'янського народу.

Діяння святих апостолів 20, 16-18. 28-36

В тих днях Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятдесятниці бути в Єрусалимі. З Мелету він послав у Ефес і прикликав присвітерів Церкви. Коли вони прийшли до нього, він до них промовив: Вважайте на самих себе і на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасти Церкву Господа Бога, яку Він придбав своєю кров'ю. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть між вас хижі вовки, які не щадитимуть стада. Та й з-між вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. Тому чувайте, пам'ятайте, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас зі сльозами навчати. А тепер передаю вас Богові і слову Його благодаті, що може збудувати і дати нам спадкоємство між усіма освяченими. Не вимагав я від нікого ні срібла, ні золота, ні одежі. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зі мною, служили оці руки. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба помагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: Більше щастя є давати, ніж принимати. Промовивши це, він упав на вколішки і з усіма ними помолився.

Євангеліє від Івана 17, 1-13

В той час, підвівши очі до неба, сказав: Отче, прийшла година. Прослав Свого Сина, щоб Син Твій прославив Себе, згідно з владою, яку Ти дав Йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких Ти дав Йому. Це — вічне життя, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, Якого Ти послав. Я прославив Тебе на землі, виконав діло, яке Ти дав мені виконати. Тепер, отже, прослав Мене, Отче, у Себе, тією славою, яку Я мав у Тебе, перше ніж постав світ. Я об'явив Твоє ім'я людям, яких Ти дав Мені зо світу. Вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли Твоє слово. Тепер вони зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, від Тебе приходить; слова бо, що Ти дав Мені, Я дав їм, і вони прийняли і справді зрозуміли, що Я від Тебе вийшов, і увірували, що Ти Мене послав. Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких Ти дав Мені, бо вони Твої. І все Моє є Твоє, а Твоє Моє, і Я прославився в них. Я більше не у світі, але вони є у світі, Я йду до Тебе. Отче святий, ради імени Твого бережи їх, тих, яких Ти дав мені, щоб вони були одно, як і Ти. Коли Я був з ними у світі, Я беріг їх у Твоє ім'я; Я стеріг тих, яких Ти дав мені, і ніхто з них не погиб, крім Сина погибелі, щоб збулося Писання. Тепер же йду до Тебе і говорю це у світі, щоб вони мали у собі повну радість Мою.

Найубогіший

Колись давно існувало село, в якому всі мешканці були вбогі. Зима у тих краях дуже сувора, і всі непокоїлися за вбогого дідуся: не мав у що вбратися, ходив у лахмітті. Потребував теплого светра. Та ніхто у цьому селі не мав двох светрів і також ніхто не мав грошей, щоби допомогти старенькому.

Нарешті одна жінка запропонувала:

«Якщо кожен з мешканців села витягне зі свого светра одну вовняну нитку, зберемо достатньо вовни для того, щоби сплести з неї светр, який подаруємо старенькому. І ніхто не постраждає!»

Усі згодились. Кожен приніс по вовняній нитці. Усі нитки зв’язали і зробили з них клубки. Одна добра жінка трудилася багато днів і сплела гарний кольоровий светр.

На початку зими всі разом занесли його вбогому старому чоловікові.

Старенький зі сльозами на очах прийняв дарунок. Отож у цю морозну зиму ніхто з мешканців не мерз. Убогий дідусь, безперечно, був убраний найелегантніше.

Любов – єдиний скарб, який після поділу збільшується!