Зустріч Ісуса із сліпонародженим юнаком

24 травня 2009 року

Неділя 6-а по Пасці, про сліпородженого.

Св. свящмуч. Мокія.
Свв. рівноап. Кирила і Методія, учителів слов'янських.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
  
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Неділя сліпородженого

Назву ця неділя отримала задля чуда прозріння сліпонародженого юнака. Сила чудес Ісуса дуже налякала первосвящеників, книжників та фарисеїв, які боялись, що весь народ піде за Ним. Тому вони винесли постанову, що виключать із синагоги всіх, які увірують в Ісуса. З Євангелія від Івана ми довідуємося, який великий страх мали батьки оздоровленого сліпонародженого юнака. Вони боялися покарання, бо навіть не прийшли подякувати Ісусові й вдавали, що вони з цим чудом нічого спільного не мають: "Питайтеся нашого сина, він дорослий".

Як не дивно, людина темна, яка не мала змоги нічого бачити, повірила в Ісуса Христа, що Він є обіцяним Сином Божим, Який мав прийти на цей світ. А не повірили ті, які повинні були добре це знати і пізнати в Ньому обіцяного Месію. Більшість людей народжуються на цей світ зрячими, але слід ще духовно прозріти, тому що всі ми на цей світ приходимо засліплені гріхом. Духовне прозріння відбувається через слухання слова Божого і покаяння, тобто навернення на шлях спасіння.

Святий Мокій

Святий Мокій був пресвітером в Македонії, в місті Амфіполе. Під час гоніння на християн імператора Діоклетіана (284-305) святий Мокій переконував язичників, що зібралися для святкування язичницькому божеству Діонісу (Бахусу), залишити беззаконні і погані звичаї, що супроводжували це торжество, покаятися, звернутися до Господа Ісуса Христа і очиститися в святому хрещенні. Святий був приведений на суд до правителя Лаодикії, визнав перед ним істинну віру, а на погрози відповідав: "смерть за Христа - велике надбання для мене". Святого Мокія піддали катуванням, які він переносив з подиву гідним терпінням, не припиняючи викривати гріх ідолопоклонників. Відтак святому Мокієві відсікли голову біля 295 року. Згодом імператор Костянтин побудував на честь священномученика Мокія храм і переніс до нього святі мощі страстотерпця.

 Святі Кирило і Методій

Святі Кирило і Методій народилися в місті Солуні (Тессалоніці), столиці грецької частини Македонії, і були рідними братами. Методій прийшов на світ 815 року, а Кирило - 827 року. Вони прославилися своєю місійною діяльністю, зокрема у Корсуні на Кримському півострові, де вони віднайшли мощі св. Папи Климента, а потім у Моравії. Існує здогад, що певний час Кирило перебував і в Києві.

Заслугою Кирила і Методія є те, що Папа поблагословив Богослужбу слов'янською мовою і наказав висвятити перших священиків для слов'янського народу, а також створив окрему церковну слов'янську митрополію. 869 року Кирило закінчив своє святе життя у віці 42 років. 870 року Методія, який став ще й папським легатом на слов'янській землі, було висвячено на Моравського архиєпископа. Помер Методій 885 року.

Кирило і Методій уклали першу слов'янську абетку, переклали церковні книги слов'янською мовою і своєю апостольською працею поширили Христову віру серед слов'янського народу.

Діяння святих апостолів 16, 16-34

В тих днях, як апостоли йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала віщунського духа, і віщуванням справляла своїм панам великий прибуток. Ідучи слідом за Павлом, вона кричала: Ці люди - слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння! Чимало днів вона таке робила. Надокучило це Павлові, і, обернувшись, він сказав до духа: Наказую тобі ім'ям Ісуса Христа: Вийде з неї! І в ту ж мить він вийшов. Її пани, побачивши, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла і Силу й потягли на майдан до влади. Привівши ж їх до воєвод, сказали: Ці люди, юдеї, бунтують наше місто. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати. І натовп, разом і воєводи, накинувся на них, і, здерши з них одежу, веліли їх бити різками. Завдавши їм чимало ран, кинули їх у в'язницю, наказавши в'язничному пильно стерегти їх. Той, одержавши такий наказ, вкинув їх до самої середини в'язниці і забив їх ноги у колоди. Павло і Сила опівночі молилися і співали Богу, і в'язні слухали їх. Раптом зчинився великий землетрус, так що підвалини в'язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани з них всіх поспадали. Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, гадаючи, що в'язні повтікали, витяг меч і хотів себе вбити. Тут Павло скрикнув сильним голосом, кажучи: Не завдавай собі ніякого лиха, бо ми всі тут. Попросивши світла, в'язничний ускочив до в'язниці і, тремтячи, кинувся у ноги Павлові та Силі, та, вивівши їх з відти, мовив: Панове, що мені робити, щоб спастися? Ті відповіли: Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і дім твій. І вони звістили слово Господнє йому і всім, що були в його домі. Узявши їх тієї години вночі, він обмив їхні рани і охрестився з усіма своїми. Якже запровадив їх до себе в господу, накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував у Бога.

Євангеліє від Івана 9, 1-38

В той час Ісус, проходячи, побачив чоловіка, сліпого зроду. Спитали Його учні: Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим родився? Відповів Ісус: Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявились на ньому. Поки дня, Я мушу робити діла Того, Хто послав Мене; бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. Поки Я у світі, Я — світло світу. Сказавши це, плюнув на землю, зробив грязь із слини і помастив гряззю очі сліпому. І сказав до нього: Іди, вмийся в купелі Силоамській (що у перекладі означає: Посланий). І пішов той, умився, і вернувся зрячим. Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: Чи то не той, що все сидів і жебрав? Одні казали: То він. Інші: Ні, але подібний до нього. Він же каже: Це я. І спитали його: Як прозріли твої очі? Він відповів: Чоловік, що зветься Ісус, зробив грязь, помастив мені очі і сказав: Піди до Силоаму і умийся. Пішов я, умився, і прозрів. Вони його спитали: Де він? Каже той: Не знаю. І ведуть того, що був сліпий, до фарисеїв. Була ж субота, коли Ісус зробив грязь і відкрив йому очі. Фарисеї спитали його, як він прозрів. Він сказав їм: Він поклав мені на очі грязь, я вмився, і бачу. Деякі з фарисеїв казали: Цей чоловік не від Бога, бо не шанує суботи. Інші мовили: Чи може грішний чоловік такі чуда робити? І виникла серед них незгода. І знову кажуть сліпому: Ти ж що кажеш про того, що відкрив тобі очі? Той відповів: Він — пророк. Однак, юдеї не вірили, що він був сліпий і прозрів, аж поки не покликали батьків того прозрілого. І спитали їх: Чи то ваш син, про якого кажете, що він сліпим родився? Як же воно, що він тепер бачить? Батьки його у відповідь сказали: Знаємо, що то наш син, і що сліпим родився. А як він тепер бачить — не знаємо, і хто відкрив йому очі — не знаємо. Спитайте його: він дорослий і сам скаже про себе. Так казали його батьки, бо боялися юдеїв. Юдеї бо вже були змовилися, щоб виключити з синагоги кожного, хто Його визнаватиме Христом. Тому батьки його казали: Він дорослий, його спитайте. І вони покликали вдруге чоловіка, що був сліпий, та кажуть йому: Віддай славу Богові. Ми знаємо, що той чоловік — грішник. Озвався той: Чи він грішник, не знаю. Одне знаю: я був сліпий, і тепер бачу. Вони йому сказали: Що він тобі зробив? Як відкрив тобі очі? Той відповів: Я вже сказав вам, і ви чули; що іще хочете чути? Чи не хочете й ви його учнями стати? Ті з лайкою накинулись на нього і сказали: Ти — його учень! Ми — учні Мойсея. Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він. У відповідь чоловік сказав їм: Тож воно і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він відкрив мені очі. Знаємо, що Бог не слухає грішників; а хто богобоязливий і чинить Його волю, того Він вислухає. Одвіку не чувано, щоби хто відкрив очі сліпому зроду. Якби він не був від Бога, не був би міг зробити нічого. Ті у відповідь йому сказали: Ти ввесь у гріхах родився, і нас навчаєш? І прогнали його геть. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього: Віруєш у Сина Людського? Той відповів: Хто Він, Господи, щоб я увірував у Нього? Сказав йому Ісус: І ти бачив Його, і той, хто говорить з тобою — це Він. Тоді той сказав: Вірую, Господи! І поклонився Йому.

*****

Це оповідання про пустельника, відомого своєю ревністю, який, однак, впав у гордість.

Одного разу він вибрався на богослужіння до церкви. Дорогою, недалеко від свого житла, він запримітив над рікою якогось бідолаху, котрий, як йому здавалося, гірко плакав.

Підійшовши ближче, пустельник пізнав у ньому затятого розбійника, що наводив жах на цілу околицю. Він вже хотів піти далі, як розбійник перейняв його, впав до його ніг і визнав всі свої гріхи, благально питаючи, чи може мати надію на їх прощення.

Пустельник, дуже здивований і збентежений визнанням стількох важких гріхів, почав порівнювати їх зі своїми невеликими, як йому здавалося, гріхами. Прийшовши до висновку, що його життя безгрішне та невинне, він викрикнув з обуренням:

— Ах ти нікчемний грішнику, надієшся на пробачення? Скоріше на моїй палиці зацвітуть рожі, ніж Господь Бог простить тобі твої гріхи!

Сказавши це, пустельник пішов далі, залишаючи розбійника в розпуці. Не встиг він відійти далеко, як раптом палиця в його руках почала пускати в землю коріння. Незабаром на ній появилися пуп'янки, листочки, і нарешті зацвіли рожі. Водночас пустельник і почув тихий голос:

— Скоріше на цій сухій палиці зацвітуть рожі, ніж добрий Господь Бог відмовить у своїй благодаті розкаяному грішникові, а дасть її гордому.

Почувши ці слова, пустельник побіг назад до грішника, щоби попросити у нього пробачення.

Поль Дж. Вортон. Історії та притчі - Свічадо, 1998