20 квітня 2014 року

Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

 Коротка історія

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

Про ікону

Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він вихо­дить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.

Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.

Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розби­тими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тор­тур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.

Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскре­сіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.

Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.

Тропар та кондак

Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйну­вав ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям зві­стивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.

Діяння святих апостолів 1, 1-8

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Івана 1, 1-17

В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.

Проповідь

«Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і Тим, що в гробах життя дарував». Ця коротка церковна пісня, що її називаємо тропарем, нагадує два важливі моменти, які переживаємо в часі Пасхи. Радісну подію перемоги Христа над смертю і гріхом. І страсну, яка передувала Христовому воскресінню.

Страсті й воскресіння нерозлучно пов'язані між собою в житті Христовім, а також в житті кожного із нас. Який це має зміст?

Перед своїми страстями Ісус звертається до апостолів: «Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам; і насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб'ють, Він же по трьох днях воскресне» (Мк. 10.33-34). Такими словами Христос попереджає своїх учнів бути готовими до випробувань, труднощів, ба, навіть, смерті Його для досягнення своєї мети - воскресіння. Кожного, хто бажає йти за Христом і мати участь в Його воскресінні, чекає свій хрест, своя Голгота, аж поки увійде «в радість Господа». Легкого шляху до воскресіння не буває. Він пролягає через самовідречення - здобутися на жертву, відмовитися від того, що нас пов'язує зі старою людиною, з її тривогами, гріхами і пристрастями. Подібно, як народжується в муках дитя, так в терпіннях відбувається і відродження до нового життя.

Першими свідками Христового воскресіння були жінки-мироносиці, які спішили до гробу послужити Христові. їх серце було наповнене журбою, вони ховалися під покровом ночі, бо боялися, адже Ісуса офіційно засудили, Його вчення заборонили, Його визнавців переслідували. Тож сумнів та розуміння своєї немочі оповили душі жінок: як відвалити важкий камінь від гробу? Однак, нічого не могло стримати люблячого серця.

Всі перешкоди були подолані, немов би самі собою: і камінь застали відваленим від гробу, і сторожа зникла. Жінки могли вільно приступити до Господнього гробу і засвідчити, що він порожній, бо смерть не може утримати Дателя життя. Маючи перед собою мету, вони не зважали на тимчасові труднощі та перешкоди. «Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним» (Рим. 6.8). З тривогою жінки-мироносиці спішили до гробу - з радістю поверталися додому.

Цей приклад можемо взяти собі за взірець для нашого християнського життя, бо приклади інших нам не допоможуть, якщо ми їх не будемо наслідувати. Почнімо з добрих діл, які є необхідні для нашого спасіння. Де знайти нагоду зробити добро? Що такого здійснити, щоб воно потрапило під «категорію» доброго діла, яке мені зарахується? Добрі діла є щоденною справою, яку легко можна чинити будь-коли й будь-де. Якби було інакше, то справа спасіння не була б можливою для всіх, а лише деяких. «Робімо добро без утоми, своєчасно, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Отож, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі» (Гал. 6.9-10).

Цікавий приклад описує Бруно Ферреро у книжечці: «Часом досить промінчика». На безлюдному острові, загубленому у Північному морі, опинилося шестеро людей. Вони усе втратили, тільки грілися біля згасаючого вогнища. Все, що їм залишилося - це шматок дерева, який кожен тримав у своїй руці. Згасаюче вогнище вже не гріло, то ж треба було підкидати дрова. Хто захоче віддати останній шматок для спільної справи? Найближче до вогню стояла жінка. Глянувши на темношкірого іммігранта навпроти, вона подумала: «Чому я маю викидати у вогонь своє поліно, щоб обігріти бездомного ледаря, який прийшов відібрати у мене хліб і працю?», і ще міцніше стиснула поліно у своїй руці.

Чоловік, який стояв поряд з нею, помітив іншого, що не належав до його партії: «Змарнувати цінний шматок дерева для політичного супротивника?- Нізащо й ніколи!»

Третій, одягнений досить нужденно, ховав поліно, поглядаючи на багача. «Чому я мушу витрачати свої дрова на лінивого багатія?»

Думки багача увесь час оберталися довкола його статків, які складали два будинки, чотири авта, великий рахунок у банку. Батарейка його сотового телефона розряджена. «Треба за будь-яку ціну зберегти свій цурпалок. Не пускати ж його в хід заради лінюхів і невдах».

У слабкому світлі майже згаслого вогнища темношкіре обличчя іммігранта викривилося у мстивій гримасі. Йому було добре відомо, що усі ці білі його погорджують. «Нізащо не вкину своїх дров до купи. Настав час розплати».

Останнім членом цієї компанії був чоловік скупий і недовірливий. Він ніколи нічого не починав, якщо це не приносило йому користі. Давати тільки тому, хто щось йому дає - така була його життєва засада. «Їм доведеться дорого заплатити за цей шмат дерева», - думав він собі.

Їх усіх згодом знайшли замерзлими, а в руках у кожного застиг шматок дерева, який міг зігріти усе товариство протягом якогось часу. Вони загинули не через морозяну погоду, а через внутрішнє обмерзання.

Навчені власним досвідом, ми бачимо, що життя людини має свої періоди: радості та скорботи, успіхів та невдач, дозрівання та зрілості, слухання наставників та керівництво підопічними. Це все є мінливі події, серед яких проминає наше життя. Але поміж усіма цими справами кожен з нас має нагоду поступати добре або зле, совісно або недбало, дарувати іншим радість або засмучувати. Саме від цих учинків, а не від уряду та посади, які ми займаємо, залежить нагорода або кара в день воскресіння: «І вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд» (Ів. 5.29).

Напевно, ми вже багато корисного зробили за час посту: стримувалися, в міру наших сил, від їжі, забав. Декому вдавалося вгамувати потяг до алкоголю чи тютюну. А, можливо, ще недостатньо ми боролися з пристрастями духовними? Не позбулися злості, заздрості, упередження один супроти одного, не перестали пригадувати давно минулі образи.

Світлий празник Христового воскресіння дає нам наснагу долати усі труднощі і перешкоди матеріальні й духовні. У воскресінні людина стане вільною від усього, що її зв'язує із земними турботами і тягарями. Ніякі труднощі вже нам не докучатимуть, навіть страх смерті не буде переслідувати. «Ті ж, що будуть достойні осягнути того віку й воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж; бо й вмерти вже не можуть, тому що, до ангелів подібні, вони - сини Божі, бувши синами воскресіння» (Лк. 20.35-36). Амінь.

Владика Йосафат Говера
"Сівач", квітень 2010 Ч. 4 (127) рік 12

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Христового Воскресіння.