Воздвиження Чесного Хреста Господнього

27 вересня 2013 року

Воздвиження Чесного Хреста Господнього

• Коротка історія свята
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

 Коротка історія

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже старовинних празників, але, як історія знайдення св. Господнього Хреста, так і історія установлення празника, покриті серпанком різних легенд і нелегко тут відрізнити історичну дійсність від звичайної побожної легенди.

Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння св. Хрестові, яке буває в Хрестопоклінну неділю. Тут ідеться про те, що властиво становить цей празник та про що говорить сама назва празника: Воздвиження, що значить Піднесення, цебто осібний урочистий обряд почитання і прославлення св. Хреста.

Історики Східньої Церкви загально годяться в тому, що передусім дві події дали мотив до установлення цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в 4 ст. і його повернення з перської неволі в 7 столітті.

Початок празникові Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого св. Хресного Дерева. В часі воздвиження нарід багато разів взивав „Господи помилуй”. Відтоді Східня Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресіння 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході це повернення св. Господнього Хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 р. був здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять літ пізніше цісар Іраклій (610-641) по своїй перемозі над персами відзискав св. Хрест і приніс його до Єрусалиму, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення св. Хреста. Відтепер празник носить назву: „Всемірне - це є всесвітнє - Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста”. Тому, що празник Воздвиження нагадував Христове розп'яття і смерть і ставився нарівні з Великою П'ятницею, то від найдавніших часів стало звичаєм св. Церкви в цей день зберігати строгий піст.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1 : Спаси, Господи, людей твоїх і благослови насліддя твоє, перемоги благовірному народові на супротивників даруй і хрестом твоїм охорони люд твій.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Вознісся ти на хрест волею своєю. Новому людові твоєму, що твоє ім'я носить, даруй щедроти твої, Христе Боже. Возвесели силою твоєю благовірний народ, перемоги на супротивників дай йому, що за посібник має твоє оружжя миру, непоборну перемогу.

1 послання святого апостола Павла до Коринтян 1, 18-24

Браття, слово про хрест є глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, є сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо. Де мудрий? Де вчений? Де дослідник віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп'ятого - ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані - чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу силу і Божу премудрість.

Євангеліє від Івана 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35

В той час архиєреї і старші вчинили раду на Ісуса, щоб убити Його, і привели Його до Пилата, кажучи: Візьми, візьми, розпни Його. Мовив їм Пилат: Візьміть Його ви і розпніть, бо я не знаходжу в Нім вини. Відповіли йому юдеї: Ми маємо закон, і по нашому законі Він мусить вмерти, бо Він зробив Себе Сином Божим. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. Вернувся він знова у претор і каже Ісусові: Звідки Ти є? Ісус не дав йому відповіді. Каже Йому Пилат: До мене не говориш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити Тебе, і маю владу розп'ясти Тебе? Відповів Ісус: Не маєш ти ніякої влади надо Мною, якби не дано тобі згори. Тоді Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судищі, на місці, що зветься літостротон, а по-єврейському — гаватта. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось ваш цар. Ті закричали: Візьми, візьми, розпни Його! Пилат же каже їм: Царя вашого маю розп'ясти? Відповіли первосвященики: Ми не маємо царя, тільки кесаря. І видав Його їм на розп'яття. І взяли Ісуса і повели. І несучи Свій хрест, вийшов Він на місце, зване Лобне, яке по-єврейськи називається Голгота, де й розп'яли Його; і з ним інших двох, звідси і звідти, а посередині Ісуса. Написав же Пилат і напис, і поклав на хресті. Було ж написано: Ісус Назарянин цар юдейський. Цей же напис читали багато з юдеїв, бо близько міста було місце, де розп'яли Його. І було написано по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи. І стояли при хресті Ісусовім мати Його, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого Він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини взяв її учень до себе. По тому Ісус, знаючи, що все звершилося, схиливши голову, віддав духа. А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його.

Проповідь

Роками ми ходимо до Церкви, наповнюючи своє серце Божими науками. Нещодавно (14 вересня) розпочався церковний рік (новий індикт). Господь своїм благоволінням покликав до життя крихітне немовля на ім'я Марія (21 вересня), щоб розпочати місію спасіння людини. Людина, котра втратила свободу, стала рабом диявола-супротивника, потребувала звільнення. Матір Церква, послідовниця Ісуса Христа, її Святі Отці ретельно, крок за кроком, вкладали духовні правила, встановили дороговкази, щоб легко живучи на землі, людині було й легко спасатись.

Таким дороговказом і такою першою наукою в церковному році можемо вважати науку про хрест. Глибина цієї науки може бути виражена одним словом: Животворящий Хрест. Так-так. Наука ця творить в нас фундамент Божого мислення. Скільки-то нас у житті спіткає хрестів, випробувань, але, якщо ми вміємо розпізнати їх, вміємо їх нести, то багато таких хрестів стають для нас ярмом «любим і легким», за які Христос Цар в своєму Царстві буде дарувати щедру винагороду.

І ось сьогодні, в день Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, маємо воздвигнути в собі, в своїй пам'яті цей чудо-хрест. В цей день встановлено строгий піст. Церква благословила підготовку до свята, читання Євангелії до і після Воздвижения, щоб в нас краще закарбувати слова самого Ісуса Христа: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу ради Мене та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8.34-35). І справді, воно так є, той, хто є справжнім християнином, той не втікає від хреста, не хитрує, не ухиляється, дбаючи про себе, авторитет, кар'єру, а лишень, бере на себе хрест і тихо, без нарікання, несе його.

Колись одна жінка прийшла до старенького священика з питанням, щоб пересвідчитись, чи вона прямує до християнської досконалості. Отець вислухав її побожне життя і вкінці промовив: «Ось, коли почнеш в Христа хреста просити і нести його разом з Христом, тоді можеш вважати, що здобуваєш християнську досконалість». Це є важливе і основне, бо скільки б ми не солодили чи уквітчували християнство, воно без хрестоносіння не буде спасати інших і під питанням, чи самі в такому квітко-солоді спасемось. Не просити хреста для себе з боязню внутрі, це вже не той хрест. А йти самому на хрест Христовий, так ми переможемо диявола. Бо й дідько колись теж потер свої руки, коли розіп'яв Христа на хресті, сказавши, що все, кінець. Та не тут то було, а навпаки - Христос воскрес і показав нам дорогу на небо, ввись, так як і ввись здіймається хрест. Підтвердженням можна нагадати собі слова апостола Павла «Бо ж слово про хрест - глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, - сила Божа» (1 Кор. 1.18).

За комуністів, за безбожницького правління троє молодиків пограбували капличку. Покрали вишиті рушники, позбивали хрести на маленьких куполах каплички. І що ви думаєте, ці діти на мотоциклах далеко не заїхали. У цю ж ніч на мотоциклі розбилися, ось так прислужилися рідному комсомолові. Один з них ще був живий, то просив, щоб люди хоч рушники занесли на місце.

В одному місці демонтували пам'ятник ідолові минулого століття. А щоб пам'ятник не повернули на місце - закопали хрест. Люди кричали і плакали за ідолом, інші не розуміли, чому на такому місці святий хрест вкопали. Та священик сказав, що цей хрест вкопаний тут, як хрест-охоронець. І справді, скільки не намагались повернути все назад, до хреста боялися доторкнутися й комуністи. От яка сила хреста!

А скільки то люди оповідають, що на якійсь дорозі чи місці біда минеться, то йдуть моляться, а як треба, то з благословення отця-пароха чи єпископа, ставлять хрест. Погляньте, яка то прекрасна традиція утворилась в нашому народі: прибирати хрести сплетеними квітами. Чи хіба в цьому не можна побачити велику любов до Хреста, до його спасаючої сили. Стоїть такий хрест на початку села чи міста і каже, що тут живуть люди, котрі люблять хрест і з його поміччю спасаються.

Воно справді так і є, бо колись посередником між нами і Богом став Христос, Який багатьом людям на землі полегшив життя - лікував, воскрешав померлих і, що головне, навчав, як спасатися. Тепер Христос на Небі, а на Його місці залишився хрест, який є тим посередником між нами і Богом, між нами і Ісусом Христом. Він і є тією спасаючою силою.

Погляньмо на нашу гарну традицію молитися акафіст, цю духовну поезію, в котрій захована і мудрість, і велич духовна: «Радуйся, Хресте, мирна зброя; Радуйся спасаюча премудросте і утвердження; Радуйся цвіте, що зацвів нам на спасіння; Радуйся животворне дерево і чудес скарбе; Радуйся, бісів многоплачевний стовпе; Радуйся, подателю дарів духа; Радуйся, смертних до Бога посередник; Радуйся, варварську гординю нищитемо; Радуйся, князів адських омертвлення; Радуйся, вірним людям похвало...» (витримка з акафісника 1905 р., м. Жовква).

Певно, коли молишся чи навіть читаєш такий акафіст з цікавості, то можна легко сказати, в якій омані знаходяться протестанти (свідки Єгови та інші), які відкидають хрест, бо це диявола пече. Він, диявол, масними словами прикривається, облещує і заманює людину. Але, коли заходить справа про головне, то він кричить і бунтується, що цього не треба. А це є головне, бо цим він, дідько, був переможений.

Та й не даремно, що свята Олена з сином, святим Костянтином, хотіла віднайти Хрест Господній. Вони, царі, маючи земні багатства, пішли шукати багатство Небесне. До речі, святій Олені тоді було 80 років. Це був час, коли християнство вже було визнано, як вірування в правдивого Бога. Проте язичництво ще треба було перемогти. В 326 році, коли вирушили в Єрусалим на пошук хреста, то місце, де був розп'ятий Христос, ніхто не міг вказати, крім одного юдейського старшини на ім'я Юда. На цьому місці римські володарі-язичники збудували капище Венері і поставили фігуру Юпітера, так вони хотіли знищити пам'ять людську про Голгофу, Христа, Гріб Господній та і взагалі, весь Єрусалим був ними забудований язичницькими капищами і храмами.

Та все ж, коли довелось віднайти хрести, пересвідчились в правдивості віднайденого хреста Господнього, то зійшлося багато людей. Всі хотіли доторкнутись до хреста. Через велику кількість народу це було неможливо, і тоді патріарх Макарій і свята Олена піднялись з хрестом на підвищення і стали піднімати, воздвигати хрест і показувати на всі чотири сторони, а люди в цей час промовляли з благоволінням: «Господи помилуй!» (На знак цього в часі богослужіння і ми так чинимо) можна собі уявити, яка це була духовна радість з такого чудесного дійства віднайдення Животворного Древа.

За наказом Константина в Єрусалимі збудували Храм в честь Воскресіння Христового. Храм виявився обширним, бо в ньому було місце, де був розіп'ятий Господь - Голгофа і Гріб Його. В цьому Храмі був воздвигнутий Хрест Господній і вперше пролунало: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо». Це було в 335році.

Ми дякуємо Христу, що залишив для нас таку надзвичайно потужну животворящу, мирну зброю - Свій Хрест. Ми дякуємо сьогодні святій Олені і святому Константину, що віднайшли його і навчили правдиво його шанувати. “Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо”. Амінь.

о. Василь Ткач

"Сівач", вересень 2009 Ч. 9 (120) рік 11

Для створення сторінки використано такі видання:

Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Воздвиження Чесного Хреста Господнього.