9 лютого 2010 року

Перенесення чесних мощів св. Івана Золотоустого.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
  
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Перенесення мощів святого Івана Золотоустого

Царгородський патріарх св. Іван Золотоустий помер 407 року в місті Комани у Малій Азії. У 434 році за наказом імператора Теодосія нетлінні мощі св. Івана перенесли до Халкідона. Під час перенесення св. мощей зцілився один каліка. Потім святі мощі перевезли до царгородської церкви Святих Апостолів і помістили на патріаршому вівтарі. Того дня під час урочистої св. Літургії зцілилося багато хворих.

Соборне послання ап. Юди 1, 1-10

Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова, покликаним, любим у Бозі Отці, а Ісусом Христом збереженим і вибраним, хай милосердя, і мир, і любов вам помножаться. Любі, я пильно стараюся писати вам про наше спільне спасіння і уважаю необхідним написати вам, щоб вас заохотити боротися за віру, передану раз назавжди святим. Бо до вас просмикнулися деякі люди, які здавна були призначені на засуд; безбожні, які ласку нашого Бога обертають на розпусту і відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа. Я хочу пригадати вам, хоч ви знаєте те все, що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом віддав на погибель тих, які не вірували. І ангелів, які не зберегли своєї гідности, а полишили своє житло, зберіг у вічних кайданах, під темрявою, на суд великого дня. Так само Содома й Гомора з сусідніми містами, які таким самим способом розпусничали і пішли за іншим тілом, лежать як приклад, скарані вічним вогнем. Отак і ці, також у маячінні, бруднять тіло, відкидають Божу владу і зневажають величчя. І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: Нехай тебе Господь судить, - то ці зневажають те, чого не знають; а що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, тим себе оскверняють.

Євангеліє від Луки 22, 39-42; 45-23, 1

В той час Ісус вийшовши, пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за Ним пішли і Його учні. Коли прибув на місце, сказав їм: Моліться, щоб не ввійти в спокусу. І Сам відійшов від них так далеко, як кинути каменем, та, впавши на коліна, почав молитися: Отче, якщо хочеш, віддали від Мене цю чашу, однак, хай буде не Моя, але Твоя воля. Тоді підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. І сказав їм: Чого спите? Вставайте і моліться, щоб не ввійти в спокусу. Він говорив ще, аж тут надходить юрба, проваджена одним з дванадцятьох, на ім'я Юда; він підійшов до Ісуса, щоб Його поцілувати. А Ісус сказав до нього: Юдо, то поцілунком видаєш Сина Людського? Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: Господи, чи не вдарити нам мечем? І вдарив один із них слугу первосвященика і відтяв йому праве вухо. Ісус озвався: Лишіть! І, доторкнувшися до вуха, зцілив його. Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі храму і старших, що були вийшли проти Нього: Неначе на розбійника ви вийшли з мечами та киями! Коли я щодня був з вами в храмі, ви не наклали рук на мене; та це ваша година і влада темряви. Схопивши Ісуса, вони повели Його і привели в дім первосвященика. Петро ішов слідом здалека. І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля вогню і, приглянувшись пильно до нього, каже: І цей був з Ним. Він відрікся, кажучи: Не знаю Його, жінко! Та трохи згодом другий, побачивши його, каже: І ти з них. Але Петро відповів: Ні, чоловіче! По якійсь годині хтось інший почав настоювати, кажучи: Справді, і цей з Ним був! Таж він із Галилеї! Петро озвався: Не знаю, чоловіче, що кажеш! І зараз же, як він ще говорив, півень запіяв. І тут Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро слово, яке Господь сказав йому був: Петре, перше ніж півень запіє, ти тричі Мене відречешся. І, вийшовши звідти, заплакав гірко. Тим часом люди, що держали Ісуса, над Ним знущалися і били Його. І, закривши Йому очі, питали: Пророкуй, хто той, що вдарив Тебе! І багато іншого, глузуючи, говорили на Нього. Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники. І привели Його на суд свій і казали: Якщо Ти Христос, скажи нам. Він відповів їм: Коли скажу вам, не повірите, і якщо вас спитаю, не відповісте. Віднині Син Людський сидітиме праворуч Божої Сили. Усі сказали: То Ти — Син Божий? Він сказав до них: Ви кажете, що це Я. Сказали ті: Навіщо нам ще свідків? Самі ми чули з уст Його. Тоді вся їхня громада встала, і повели Його до Пилата.

Чоловік, який шукав щастя

Жив колись чоловік, який думав лише про те, як знайти щастя. Йоан Хреститель Торрі думав про це від дитинства. На запитання “Що робитимеш у майбутньому?” відповідав:

– Буду футболістом або співаком, або славетним актором.

Хлопцеві здавалося, що ці професії принесуть йому щастя. Адже актори й співаки завжди усміхаються. Тож невже хто-небудь може сумніватися, що вони щасливі?

Коли Йоан Хреститель виріс, зрозумів, що найважливіша річ для того, щоби стати щасливим, – це гроші. Тож поринув у світ бізнесу й, працюючи і вдень, і вночі як шалений, згодом став багатою людиною. Всі називали його “директором” і ставилися до нього з великою повагою. Та він зовсім не почувався щасливим. Жив, постійно боячись, що хтось спритніший від нього може розорити його або бізнес не даватиме прибутку.

Тоді йому спало на гадку, що подорожуючи може знайде щастя. Адже всі люди, які мандрують, щасливі.

Одразу ж зібрав усі свої гроші й почав подорожувати світом. Об’їхав навколо планети 36 разів. Нарешті відчув, що дуже стомився, але не був щасливим.

Тоді промовив сам до себе: “Мушу стати відомим письменником, це, без сумніву, принесе мені щастя”. Почав писати багатосторінкові повісті й есе. Вже через кілька років його книжки продавали у всьому світі, а він став славетним письменником. Його фото опублікував на обкладинці навіть часопис “Time”. Та Йоан почувався лише втомленим, розчарованим і глибоко нещасним. Люди читали його книжки, але насправді нікого не цікавило існування Йоана Хрестителя Торрі.

– Життя не має жодного сенсу. Щастя не існує! – шепотів сам до себе, охоплений похмурими думками. Нарешті прийняв відчайдушне рішення. Вирішив кинутися під поїзд. Переконаний у тому, що слід закінчити життя, позбавлене щастя, пішов на вокзал, щоби здійснити своє рішення.

Був там уже кілька хвилин, коли під’їхав довгий потяг, заповнений робітниками. Якраз біля нього зупинилася молода жінка, яка тримала на руках хлопчика. Молодий робітник, який вийшов із поїзда з дуже понищеною торбою, побачивши жінку й дитину, усміхнувся й попрямував до них. Дитина з радістю кинулася йому на шию, й усі троє поцілувалися з великою радістю. Її трохи відчув навіть пан Торрі. Потім вони сіли в маленький автомобіль, який за мить від’їхав, диркаючи серед безлічі инших машин.

Ось так Йоан Хреститель Торрі усвідомив, що щастя існує. На жаль, він шукав його не там, де треба.

Бруно Ферреро. Із веселкою в кишені. - Свічадо, 2009