Свята Матрона

22 листопада 2009 року

Неділя 24-а по Зісл. Святого Духа.

Преп. Матрони.
Преп. Теоктиста, що з Лезви.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
  
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Свята Матрона

Свята Матрона народилася 422 року в Малій Азії. Вона вже з раннього дитинства бажала посвятитися Богові, але опісля підкорилася волі батьків і вийшла заміж. Подружжя мало одну дочку Теодотію, яку Матрона, переїхавши до Царгорода, віддала на виховання побожній дівиці Сусанні, а сама вступила до монастиря. Пізніше вона повернулася до Сусанни і перебувала в неї аж до смерті своєї доньки. Невдовзі після того Матрона поселилась у покинутій поганській святині, де вела життя, повне християнських чеснот. Після смерті чоловіка вона повернулася до Царгорода, де стала ігуменею у новозбудованому монастирі. Бог наділив Матрону чудотворною силою і даром зцілення молитвою хворих. Закінчила своє праведне життя 522 року в глибокій старості.

Преподобна Теоктиста

Преподобна Теоктиста народилася на острові Лезві (або Лесбос) в місті Міфімне (Мала Азія). В ранньому дитинстві вона залишилася круглою сиротою, і родичі віддали її на виховання в монастир. В 846 році, коли їй було вже 18 років, вона, за благословенням ігумені, пішла на свято Воскресіння Христового до сусіднього села відвідати свою рідну сестру. Вночі на селище напали араби, полонили всіх жителів, посадили на корабель і вранці вийшли в море.

Розбійники висадили полонених на пустинному острові Парос, щоб, розглянувши їх, призначити за кожного ціну і відвезти на невільничий ринок. Господь допоміг юній дівчині втекти, і араби не наздогнали її. З тих пір преподобна Теоктиста прожила на острові 35 років. Її житлом був стародавній храм Пресвятої Богородиці, їжею - насіння соняшнику. Весь час вона проводила в молитві. Померла 881 року.

Послання ап. Павла до Ефесян 2, 14-22

Браття, Він — наш мир, Котрий зробив з двох одне, зруйнував Своїм тілом серединну перегородку — ворожнечу, усунувши Закон заповідей в навчаннях, аби з двох збудувати в [Самому Собі] одну Нову Людину, встановити мир і в одному тілі примирити хрестом обох із Богом, знищивши на ньому ворожнечу. Прийшовши, Він благовістив мир вам — далеким, і мир вам — близьким; так що через Нього обоє маємо доступ до Отця в одному Дусі. Тож ви більше не чужі й не приходьки, а співгромадяни святих і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос; на Ньому вся будівля, досконало збудована, зростає у святий храм у Господі, в Якому й ви разом будуєтеся Духом в Божу оселю.

Євангеліє від Луки 8, 41-56

В той час приступив до Ісуса якийсь чоловік на ім'я Яір, що був головою синаґоґи. Припавши до ніг Ісуса, благав Його увійти в його дім, бо в нього була дочка одиначка, років з дванадцять, і та вмирала. Коли ж Він ішов, люди тиснулися до Нього. Аж тут якась жінка, що була хвора дванадцять літ на кровотечу і витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її вилікувати, підійшовши ззаду, доторкнулась краю Його одежі, і вмить стала здоровою — спиналась її кровотеча. Ісус спитав: Хто доторкнувся Мене? А що всі відпекувалися, Петро мовив: Наставнику, люди коло Тебе товпляться й тиснуться! Ісус сказав: Хтось доторкнувся до Мене, бо Я чув, як сила вийшла з Мене. Побачивши жінка, що не втаїться, тремтячи підійшла й, упавши Йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до Нього доторкнулася і як негайно одужала. Сказав їй Ісус: Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі! Він говорив іще, як ось приходить хтось від голови синаґоґи й каже: Твоя дочка померла, не турбуй більше учителя. Ісус, почувши це, озвавсь до нього: Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться. Прийшовши до хати, Він не пустив нікого в середину з собою, тільки Петра, Івана та Якова з батьком та матір'ю дитини. Всі плакали за нею й голосили. Він мовив: Не плачте, вона не вмерла, а спить. Ті сміялися з Нього, бо знали, що вмерла. Тоді взяв її за руку і голосно промовив: Дівчино, встань! І дух її вернувся до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.

Інтерв'ю з Богом

Одному журналістові приснився сон, що він брав інтерв'ю в Бога... А оскільки ця розмова вийшла досить цікава, то ми й наважилися вам її запропонувати.

— Я бачу ти хочеш взяти в мене інтерв'ю? - запитав Бог.

Я ж відповів: „Якщо Ти маєш час".

Усміхнувся Господь. „Мій час - вічність. Що саме ти хотів би мене запитати?"

- Що Тебе найбільше дивує в людях?

Відповів Бог: „Будучи дітьми, вони поспішають стати дорослими, а потім ще довгий час залишаються дітьми. Вони втрачають здоров'я, здобуваючи гроші, а тоді тратять ті гроші на те, щоб відновити здоров'я. Вони настільки занепокоєні своїм майбутнім, що забувають про теперішнє, незважаючи на те, що живуть таки тепер, а не в майбутньому. Вони живуть так, наче ніколи не будуть вмирати, і помирають так, немов ніколи не жили.

Господь взяв мене за руку і ми помовчали хвилю.

А тоді я запитав: „Як Батько, чого Ти хотів би навчити своїх дітей?"

„Хочу, щоб вони зрозуміли, що не можуть заставити когось їх полюбити, а натомість можуть дозволити собі бути любленими, бо поряд з ними є люди, котрі їх люблять, але можливо, вони ще не навчились виражати свої почуття. Щоб навчились прощати, практикуючи прощення на щодень, адже в одну мить можна глибоко поранити того, кого любиш, проте пройде багато років, поки ті рани загояться. Щоб зрозуміли, що не можна порівнювати себе з іншими і пам'ятали, що двоє людей можуть дивитись на одну й ту ж річ, і бачити її по-різному. Що багатим є не той, хто найбільше має, але той, хто найменше потребує. І ще щоб усвідомили, що недостатньо є прощати один одному, але необхідно простити й самому собі."

„Дякую, Боже, що знайшов для мене час. - сказав я покірно. - Чи є ще щось, чому Ти б хотів навчити своїх дітей?"

Всміхнувся Бог і сказав: „Просто пам'ятайте, що я є з вами завжди."

Ентоні де Мелло. Пісня птаха - Свічадо, 1998