Святий Андрій Первозванний

13 грудня 2009 року

Неділя 27-а по Зісл. Святого Духа.

Св. і всехвального ап. Андрія Первозванного.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
  
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Святий Андрій Первозванний

Святий Андрій Первозванний походив з міста Витсаїди і займався рибальством разом із братом Петром. Був учнем св. Івана Хрестителя. Після першої зустрічі з Ісусом він одразу ж привів до Спасителя свого брата Петра, майбутнього Христового намісника і першого видимого Главу Церкви. У Євангелії читаємо, що Ісус "побачив двох братів і мовив до них: "Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей!". І ті негайно кинули сіті й пішли за Ним" (Мт 4, 18-20). З того часу апостол Андрій і Петро стали вірними послідовниками свого Божественного Учителя.

Про те, де працював апостол Андрій після зіслання Святого Духа, не маємо історичних даних. Однак з різних оповідань відомо, що він проповідував Христову віру людям, які жили над Чорним морем. Свою апостольську працю апостол закінчив мученицькою смертю в місті Патраї на Кавказі, поблизу Тмутороканя. Помер Андрій на скісному хресті, на якому висів прив'язаний два дні, поки віддав Богові свого духа. Цей хрест, який двома поперечинами впирався в землю, називаємо "андріївським".

Послання ап. Павла до Ефесян 6, 10-17

Браття, кріпіться в Господі та в могутності Його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла і крови, але проти начал, проти влади, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. Тому візьміть повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши бедра ваші правдою, вдягнувшись у броню справедливості, і взувши ноги в готовість проповідування Євангелія миру. А над усе візьміть щит віри, яким зможете згасити всі розпалені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння, тобто слово Боже.

Євангеліє від Луки 13, 10-17

В той час навчав Ісус в одній з синагог у суботу. І ось була жінка, що мала духа недуги вісімнадцять літ, була скорчена, і не могла ніяк випростуватися. Побачивши її Ісус, покликав і сказав: Жінко, ти звільнена від недуги твоєї. І поклав на неї руки; і зараз випростувалася і славила Бога. Озвався ж старшина збору, нагадуючи, що в суботу зцілив її Ісус, і сказав до народу: Є шість днів, в які годиться працювати, у ці, отже, приходьте зцілятися, а не в день суботній. Відповів же йому Господь і мовив: Лицеміре, чи ж не відв'язує кожен з вас в суботу свого вола чи осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраамову, що її зв'язав сатана ось уже вісімнадцяте літо, чи не годилося, щоб визволилася вона від узів цих у день суботній? І як Він це говорив, стидалися усі противники Його, а всі люди радувалися всім славним, що діялося через Нього.

****

Жила собі на селі черепаха. Якось племінниця, що мешкала в місті, запросила її до себе. Бажаючи побачити трохи світу, сільська черепаха прийняла запрошення.

Дорога була недалека (не більше кілометра), але для черепахи це — довгий шлях. Та вона собі думала, що швидко подолає його, і тільки наступного дня вранці пустилася в дорогу.

«Якщо я буду рухатись в такому темпі, — міркувала черепаха — то в обід якраз буду на місці». І пошкандибала, мугикаючи собі під ніс якусь пісеньку.

Йде, йде, йде... До полудня бідолаха пройшла ледве двісті метрів. Коли годинник почав вибивати 12 годину, звіщаючи полудень, вона невдоволено забурмотіла: «Який дурний годинник! Ще й година не минула, як я вийшла з хати, а вже вибиває полудень... Він, мабуть, заржавів всередині!»

Йде, йде... Вже сонце зайшло і на небі заблищали зорі, а черепаха ще й половини дороги не пройшла.

Страшенно розлючена, вона почала верещати: «Світ вже не такий, як колись! Сонце заходить раніше, зірки з'являються коли хочуть, а дні вже не мають двадцяти чотирьох годин!»

І так вигукуючи, повернулася додому, проклинаючи нерівну та покручену дорогу.

Завжди знайдеться якийсь «зручний» привід, щоб думати зле про ближнього.

Бруно Ферреро. Троянда також важлива. - Свічадо, 1999