Jdi na obsah Jdi na menu
 


Sváteční bohoslužby - Setkání Páně se Simeonem

Святкові богослужіння - Cтрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

15 лютого 2009 року

Obrazek

Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

 

 
  • Коротка історія свята
  • Про ікону празника
  • Тропар та кондак
  • Празничний Апостол
  • Коментар апостольського читання
  • Євангеліє
  • Проповідь
 



 

 Коротка історія

 

 Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

 

 Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

 

 З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

 

 Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

 

  Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

 

Про ікону

 

 Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

 

 За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк. 2, 29-32).

 

 Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк. 2, 33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк. 3, 34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк. 2, 38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев. 12, 8). Це була жертва, приписана для вбогих.

 

 Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт. 12, 6; Йо. 2, 19-21).

 

Тропар та кондак

 

 Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.

 

 Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.

 

Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17

 

 Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.

 

Коментар апостольського читання

 

 «Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут. 14, 18).

 

 В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар. 13, 9; 2Цар. 6, 13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар. 6, 18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.

 

 У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.

 

 В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр. 10, 45; Іс. 53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор. 5, 7; Рим. 2, 6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.

 

 Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт. 10, 8; 40; 18, 18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк. 22, 19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії. 14, 23; 20, 17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.

 

о. Іван Колтун

 

Євангеліє від Луки 2, 23-39

 

 В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.

 

Проповідь

 

 У сьогоднішньому євангельському читанні зібрані події обряду очищення Марії і це сталося сорокового дня у святині. І було встановлено, щоб багатші батьки приносили ягня на всеспалення, а бідні – пару горлиць або двоє голубенят. Інший описаний обряд – представлення Ісуса в єрусалимському храмі, тому що Господь наказав людям, щоби народжений перший син належав йому. «Посвяти мені всіх первенців; усе, що між синами Ізраїлю вперше розкриває матірну утробу…» (Вих 13,2). Сталося так, що Ісуса зустрів праведний та старшого віку чоловік на ім’я Симеон, котрий прибув теж до святині. Надприродним способом цей старець дізнався, що принесене дитя – обіцяний Месія. І тут надзвичайно важливо те, що подія відбувалася у святині. А про даного старця Святе Писання говорить, що він був праведний й побожний, а до усього цього, через його чесний стан життя сам Святий Дух провадив його. Це Святий Дух відкрив йому, що він не зазнає смерті аж поки не побачить Господа. Важливо, що прихід людини до святині на зустріч з Богом відбувається за справою Святого Духа. Тому, приписувати собі даний чин було б великою помилкою. Надзвичайно важно й те, що духовний стан Симеона, в котрому він знаходився, дозволяв йому взяти на руки Ісуса Христа та промовити пророчі слова, котрими він вбачає спасіння та світло на просвіту поганам. Старець, також, вказуючи на Ісуса Христа, представляє його як рівень, знак, по котрому люди будуть орієнтуватися на падіння та вставання. Він – слава Ізраїлю, а Марії пророкує, що меч прошиє її душу. Ось, яка сила від спілкування із Святим Духом, котрий стається завжди духовним провідником кожної людини, якщо вона цього забажає. Вдумаймося в це, що Симеон досягнув поважного віку, котрому Господь продовжував життя, для виконання певного завдання у храмі, коли до нього принесуть дитя-Ісуса. Він прийняв дитя на руки та пророкував й радо проголошував, що тепер готовий відійти до вічності. Подібно й пророчиця Анна, котра, як вдова посвятила своє життя перебуванню та служінню при храмі. Святе Писання звертає увагу, що вона не відходила від храму, а вдень та вночі служила Богові в постах та молитвах. Її вік сягнув, мабуть, поза сто років, тому що сім років жила з своїм чоловіком, вісімдесят чотири роки перебувала як вдова, а в тринадцять чи чотирнадцять років, мабуть, вийшла заміж і разом це складає 104 або 105 років. Її служіння – це молитва й піст; вона, пророчиця, теж прийшла до святині в цю пору, коли туди принесли Ісуса. Сповняла свою місію бездоганно, на що звертає увагу писання, бо вона прославляла Бога та розказувала усім про нього. Ось, така коротка історія свята, котре полягало на принесенні Ісуса до святині, де посвятили його Господові та принесли відповідну жертву.

 

 У даному тексті нічого не згадується про священиків святині, котрі приносили жертву, про прислугу, звертається увагу на головних осіб, котрими поза святою Родиною були праведний Симеон та пророчиця Анна. Їх, можемо сказати, Господь тримав при житті для того, щоб вони, як вірні слуги Божі, сповнили своє завдання, котре полягало на короткій зустрічі з Богом, але вимагало довголітньої та солідної підготовки до цього. Ісус Христос – це осередок їхнього життя, це той, від кого вони почули слова "встань і ходи" і не перестають ходити путями заповідей Господніх.

 

 Коли згадуємо про наше покликання до стану чернечого, священицького чи мирянського, воно також вимагає насамперед гідної відповіді, що полягає не в здобуванні та нагромадженні дочасного добра, не в придбанні та ношенні одежі, не в шуканні вигідних умов життя, але вимагає праведності та постійної вірності Богові. У читаному сьогодні тексті згадується, що Анна постійно перебувала при храмі та служила Богові. Господа вона не бачила, але послугу, котру чинила, завжди виконувала в його присутності, бо знаємо про всюдиприсутність нашого Творця.

 

 Xай це свято Стрітення ГНІХ допомагає нам усім збагнути волю Бога, котрий кличе кожну людину до вічної радості, встановлюючи певні правила та наставників, щоб легше осягнути вічне спасіння. Це відноситься і до богопосвячених душ, і до кожного мирянина. А в цьому чудовий приклад дала нам Пресвята Родина, виконуючи докладно приписаний закон, а також праведний старець Симеон з пророчицею Анною, котрі вірно служили Богові кожного дня і не віддалялися від проводу тодішніх представників.

 

Владика Ігор (Возьняк)
Церква св. арх. Михаїла, Львів
15.02.2008

 

Для створення сторінки використано такі видання:

 

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

 

А також ікону Господнього Стрітення.