16 квітня 2012 року

Світлий понеділок.
Преп. ісп. Микити, ігумена обителі Мидикійської.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Світлий понеділок

У другий день Пасхи читається Євангеліє від Івана, в якому йде мова про те, що Бога ніколи ніхто бачити не міг, а все ж таки св. Іван Хреститель звіщав Його, як присутнього, Який вже прийшов і слід було прийняти Його завдяки хрещенню покаяння. Після Христового Воскресіння апостоли всі події з життя, страждання і хресної смерті Ісуса розуміли у новому світлі. Прихід свого улюбленого Учителя і Спасителя вони вже бачили як здійснення відвічного плану Божого відкуплення людей. Задля цього Бог став видимим, прийшовши в людському тілі, й задля цього помер і воскрес. Св. Августин сказав: "Бог став людиною, щоб людина стала Богом". Після Його Воскресіння відкриті двері до неба усім, які у Нього увірували, які слухали Боже слово і його виконували.

Цей понеділок у нашому народі ще називається обливаним, звичаї якого залишилися ще з дохристиянських часів.

Святий Микита

Святий Микита жив у Кесарії в Малій Азії. За порадою побожного самітника Степана він вступив до Мідікійського монастиря на горі Олімп у Бітинії. За п'ять років він зробив такий великий поступ у богословських знаннях, що його 790 року було висвячено на священика. У 814 році він став настоятелем монастиря.

За те, що Микита сміливо обороняв вшанування святих образів, імператор Лев Вірменин наказав кинути його до в'язниці. Шість літ він мучився на засланні, яке відбував на острові св. Гликерії. Повернувшись після смерті імператора 820 року, Микита поселився в пустелі біля Царгорода. Там у молитві й покуті провів чотири роки. Відійшов до Господа по небесну нагороду 824 року.

Діяння святих апостолів 1, 12-17. 21-26

В той час вернулися апостоли в Єрусалим з гори, яка зветься Оливною, що близько Єрусалиму, день ходи в суботу Увійшовши в місто, зійшли до світлиці, де вони перебували: Петро й Іван, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, син Якова. Всі вони пильно й однодушно були на молитві разом з жінками і Марією, матір'ю Ісуса, та з Його братами. Тими днями Петро, вставши серед братів, яких зібралося було разом яких сто двадцять, мовив: Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік устами Давида про Юду, який став проводарем тих, що схопили Ісуса. Він був прилічений до нас і прийняв частку служби цієї. Треба, отже, щоб із цих мужів, що сходилися з нами ввесь час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрещення Івана аж до дня, коли Він від нас вознісся, щоб один з них був з нами свідком Його воскресіння. І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія. І, помолившись, сказали: Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох Ти вибрав, щоб узяти місце тієї служби й апостольства, від якого відпав Юда, щоб іти на своє місце. І кинули жереб, і жереб впав на Матія, і його зараховано до одинадцятьох апостолів.

Євангеліє від Івана 1, 18-28

Бога ніхто не бачив ніколи. Єдинородний Син, що в лоні Отця, Той об'явив. Ось свідчення Івана, коли юдеї з Єрусалиму були до нього послали священиків і левітів спитати його: Хто ти? І він признався, не заперечив, признався: Я не Христос. Вони спитали його: Що ж, Ілля ти? — Ні, мовив він. Пророк ти? — Ні, відповів він. Тоді вони сказали йому: Хто, отже, ти? — щоб відповісти тим, які нас вислали. Що про себе кажеш? Він промовив: Я — голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, як сказав пророк Ісая. Були ж посланці з фарисеїв. І спитали його, кажучи до нього: Чого ж ти хрестиш, коли ти ні Христос, ні Ілля, ні пророк? Іван їм відповів: Я хрещу водою, але серед вас стоїть Той, Якого ви не знаєте; Він Той, що йде після мене, і передо мною був; і я не гідний розв'язати Йому ремінь взуття Його. Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Іван хрестив.

Машина, вкрита алмазами

Одного дня на адресу імператора надійшла велика пачка. На ній було написано “Соловей”.

– Це, без сумніву, книжка про нашого славетного соловейка, – сказав імператор. Але то була не книжка, а маленька іграшка – механічний соловей, схожий на живого, але весь укритий алмазами, рубінами й сапфірами. Коли його заводили, він починав одну з мелодій, яку співав справжній соловей. До того ж він ворушив хвостом, і від цього золото, срібло й коштовні камені виблискували.

– Чудовий! – вигукнули всі, і той, хто приніс іграшкового птаха, отримав титул імператорського постачальника солов’їв.

– Тепер накажемо їм співати разом. Оце буде дует!

Відтак пташки мусили співати разом, але ефект був не найліпшим, бо справжній соловей співав по-своєму, а механічний залежав від спеціальних звукових циліндрів.

– Він не винен, – сказав придворний музикант, – адже ніколи не запізнюється й завжди дотримується моїх інструкцій.

Отож механічний соловей змушений був співати сам. Він здобув такий самий успіх, як справжній соловей, і до того ж був гарніший за нього: блищав, як браслети й брошки.

Тридцять три рази він проспівав одну і ту ж мелодію і не втомився. Люди охоче слухали б його й тридцять четвертий раз, але імператор наказав, щоб трохи поспівав справжній соловейко. Та він зник. Ніхто й не помітив, як він випурхнув крізь відчинене вікно й полетів до зеленого лісу.

– Ну що ж, принаймні в нас залишився цей, ліпший, соловей, – погодилися всі одностайно.

Бруно Ферреpо, "Небесна брама", Свічадо, 2008