Святий Марко та Кирило

11 квітня 2010 року

Неділя Антипасхи, про Тому.
Преп. Марка, єп. Аретусійського, Кирила, диякона, і інших, що з ним постраждали.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Неділя Томина

Воскреслий Ісус вже вдруге являється апостолам, які зібралися в кімнаті, де відбувалася Тайна вечеря. Цього разу був присутній і апостол Тома, який не бачив Ісуса і зухвало твердив, що не повірить в Його воскресіння, поки не побачить ран на Його руках та ногах і не встромить свого пальця у рану на Його боці. Ісус дозволив йому доторкнутися до Себе, бо Йому було дуже важливо, щоб не тільки декотрі, а всі апостоли твердо повірили у Його воскресіння, у Його перемогу над смертю. "Господь мій і Бог мій", - промовив Тома, заплакавши. "Ти побачив і увірував. Блаженні ті, які не бачивши увірували", - сказав Ісус.

До тих, які не бачили і не побачать, та й не будуть мати нагоди своїми пальцями доторкнутися до тіла воскреслого Христа, належимо також і ми. Не очікуймо чуда, а утверджені у вірі апостолів, очевидців цих подій, та й наших попередників у вірі, блаженних і святих Христової Церкви, твердо стіймо у вірі, поборюючи всі спокуси і сумніви. Немає такої сили на цьому світі, яка могла б заперечити правду про спасительну діяльність Божу і чим більше диявол опирається ширенню Доброї Новини, тим вона більше поширюється завдяки мужності ісповідників і мучеників.

Святий Марко Аретусійський

Святий Марко Аретусійський був єпископом у місті Аретусі в Ліванських горах. Завдяки його святому життю й апостольській ревності багато поган навернулися до Христа. За правління імператора Юліана, відступника від правдивої віри, почалося жорстоке переслідування християн.

Коли Марко довідався, що ув'язнили багатьох його вірних, то добровільно здався своїм ворогам. Розлючені погани знущалися над ним, катували, однак, він, терплячи жахливі муки, зберігав великий спокій. Побачивши таку геройську чесноту Марка, погани за наказом імператора випустили його на волю. Він закінчив своє праведне життя 362 року.

Діяння святих апостолів 5, 12-20

В тих днях руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони були однодушно у притворі Соломона, і ніхто інший не насмілювався до них приставати, але народ хвалив їх вельми. Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила чоловіків і жінок; так що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ішов Петро, бодай тінь його на кого з них упала. Сила людей збиралась і з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, яких мучили нечисті духи, і вони всі видужували. Встав тоді первосвященик і всі ті, що були з ним, - була то секта садукеїв, - і, повні заздрощів наклали руки на апостолів, і вкинули їх до громадської в'язниці. Але вночі ангел Господній відчинив двері в'язниці і, вивівши їх, мовив: Ідіть, станьте в храмі і говоріть до народу всі слова життя цього.

Євангеліє від Івана 20, 19-31

В той час, коли було пізно того дня, першого в тижні, і при замкнених дверях, де були зібрані учні Його ради страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині і мовив їм: Мир вам. І це сказавши, показав їм руки і ноги, й ребра Свої. Тож возрадувалися учні, побачивши Господа. І мовив їм Ісус знову: Мир вам. Як послав Мене Отець, і Я посилаю вас. І промовивши це, дихнув і сказав їм: Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, відпустяться їм, а кому задержите, задержаться. А Тома, один з дванадцятьох, званий Близнець, не був тут з ними, коли прийшов Ісус. І говорили йому інші учні: Ми бачили Господа. А він мовив їм: Як не побачу на Його руках ран від цвяхів, і не вложу перста мого в рани від цвяхів, і не вложу моєї руки в ребра Його, не повірю. А по вісьмох днях знову були вдома Його учні, і Тома з ними. Прийшов Ісус при замкнених дверях і став посеред них, і сказав: Мир вам. Потім каже Томі: Подай сюди твій перст і глянь на руки мої, і простягни руку твою і вложи в ребра мої, і не будь невірен, а вірен. І відповів Тома й сказав Йому: Господь мій і Бог мій. Каже йому Ісус: Тому, що ти побачив Мене, ти повірив, блаженні ті, що не бачили, і увірували. Багато ж ще інших чудес сотворив Ісус перед учнями своїми, що не записані в цих книгах. А ці записано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, віруючи, мали життя в ім'я Його.

Очі

Молода мати готувала в кухні вечерю. Ця робота цілком захопила її, повністю сконцентрувалась на праці, яку виконувала: запланувала приготувати смажену картоплю Працювала зосереджено, щоб страва , яка так смакувала дітворі, удалась на славу!

Найменше дитя – чотирирічний синочок, перебував у садочку. Повертався додому переповнений враженнями від прожитого дня. Йому кортіло чимшвидше поділитись всім тим із матусею. Бо ж стільки всього бачив, мав стільки нових занять! Усе це мусив якнайдетальніше розповісти неньці. Мати, що зосереджено готувала вечерю, звичайно ж, не була уважною слухачкою, відповідала коротко, одним словом.

За хвилину відчула , що хлопчик смикає за спідницю й наполегливо каже:

– Мамо...

Ще раз коротко озвалась й продовжувала спокійно чистити картоплю.

Минуло п’ять хвилин. Дитя вчепилось за материнську спідницю й почало тягти з усіх сил. Жінка змушена була схилитись до синочка.

Хлопчик обійняв її своїми пухкенькими ручками й сказав:

– Мамо, слухай мене очима!

Слухати очима, це так, як сказати: „Ти важливий для мене”.

Усі важливі речі переказуємо очима.

Молода жінка залишила своїй матері такого листа:

„Коли ти думала, що я не бачу, повісила на холодильнику мій перший малюнок, і в мене з’явилось бажання малювати.

Коли ти думала, що я не бачу, нагодувала кота-волоцюгу, відтоді я зрозуміла, що слід піклуватись про тварин.

Коли ти думала, що я не бачу, готувала торт на мій день народження, спеціяльно для мене... Тоді зрозуміла, що дрібні речі теж можуть бути винятково важливими.

Коли ти думала, що я не бачу, молилась, і я повірила в існування Бога, з яким завжди можна розмовляти.

Коли ти думала, що я не бачу, цілувала мене перед сном, і я зрозуміла, що любиш мене.

Коли ти думала, що я не бачу, зрошувались очі твої рясними сльозами, і я зрозуміла, що часом стаються прикрі речі, але сльози допомагають.

Коли ти думала, що я не бачу, посміхалась, і я хотіла бути люб’язною й увічливою, як ти.

Коли ти думала, що я не бачу, переживала за мене, і я хотіла бути собою.

Бруно Ферреро. Життя – це все, що ми маємо. - Свічадо, 2006