Пророк Йона та святий Кондрат

4 жовтня 2009 року

Неділя 17-а по Зісл. Святого Духа.

Віддання празника Воздвиження чесного і животворного Хреста.

Св. ап. Кондрата, що в Магнезії.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
  
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Святий Кондрат

Святий Кондрат був одним із 70 учнів Ісуса Христа. Христову віру проповідував в Атенах у Греції, де був єпископом. Відзначався даром пророцтва. За навернення численних поган до святої віри Кондрата прогнали з Атен до Магнезії, що в Малій Азії. Там він пробув єпископом аж до своєї мученицької смерті за правління імператора Адріана. Помер голодною смертю у в'язниці 130 року. При гробі св. Кондрата в Магнезії діялися чудесні оздоровлення.

2 послання ап. Павла до Коринтян 6, 16-7, 1

Браття, які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них і серед них буду ходити, буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом. Вийдіть, отже, з-між них і відлучіться, каже Господь. Нечистого не дотикайтесь, і я вас прийму. Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками, каже Господь Вседержитель. Маючи такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла й духа, довершуючи наше освячення в Божому страсі.

Євангеліє від Матея 15, 21-28

В той час ввійшов Ісус у сторони тирські та сидонські. Аж ось жінка хананейка вийшла з тих околиць і стала кричати: Змилуйся надо мною, Господи, сину Давида! Біс тяжко мучить мою дочку. Ісус не озвався до неї ні словом. Тут приступили Його учні й почали Його просити: Відпусти її, бо вона кричить за нами. Він у відповідь сказав: Я посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля. Вона ж підійшла і, вклонившись Йому в ноги, каже: Господи, поможи мені! Він відповів їй: Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам. А вона каже: Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу панів їхніх. Тоді Ісус у відповідь сказав їй: О, жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш. І видужала її дочка від тієї години.

Разом

Новобранці мусили бігати щоденно. Ще до світанку, тільки вистрибнувши з ліжок, розігрі­вали м'язи. Розпочинали службу в спеціальному військовому антитерористичному корпусі, тому звикли до навантажень, що постійно збіль­шувались, аж до повної фізичної знемоги. Те­пер усе було інакше. Ці вправи були не схожі на їхній щоденний біг з ритмічним співом.
Цього разу бігли у повному військовому спо­рядженні. Наказ звучав, як завжди: "Вирушай­те разом, біжіть разом, працюйте як одна коман­да і повертайтесь разом. Якщо усім вам не вдасться повернутись, не повертайтесь взагалі!"
Безкінечна дорога, біль, спрага, повне фізич­не виснаження спричинились до того, що почи­нав затьмарюватись розум, і в шерензі бігунів діялось щось таке, що викликало неспокій.
У п'ятому ряді, в центрі колони, один юнак не встигав. Ноги іще рухались, але швидкості, з якою бігла група, не витримував. Це був Сандрі, - худий хлопчина з рудим волоссям. Його голова хиталась на всі боки. Хлопцеві було важко. Почав відставати.
Новобранець, що біг праворуч, не втрачаю­чи темпу, наблизився й узяв у того важкий карабін. Солдатові із рудим волоссям на якийсь час наче додалось сил, але вже невдовзі очі затягло туманом, і він ледь ворушив ногами, го­лова, здавалось, рухалась окремо від тіла.
Тоді новобранець, що біг зліва, не зупиня­ючись, узяв його каску й припасував собі під пахву. Сандрі знову міг бігти. Черевики важко в одному ритмі гупали об землю, здіймаючи ку­ряву. Гуп, гуп, гуп, гуп.
Сандрі почувався кепсько, дуже кепсько, ледь тримаючись на ногах, він спотикався, та все ж намагався бігти. Два вояки, що бігли по­заду, схопили наплечник, - кожен за один ремінець. Сандрі сконцентрував останні сили, і рота продовжувала біг - аж до заходу сонця.

Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці.
Бо як упадуть, один одного підніме.
Горе ж одному, як упаде, й нема нікого, щоб його підвести.
Так само, як лежать удвох - їм тепло; одному ж як загрітись?
Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть; троїста нитка не так хут­ко рветься.
(Проп. 4, 9-12)

Бруно Ферреро. Життя - це все, що ми маємо - Свічадо, 2006