4 грудня 2009 року

Введення в храм Пресвятої Богородиці

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

 Коротка історія

Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея "Про Різдво Пречистої Діви Марії". Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з'явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.

Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст., але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) з'ясовуємо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в грецьких місяцесловах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: "Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки". Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст.), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада так каже: "Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ". Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.

На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі. І Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.

Про ікону

Храм — одне з фундаментальних релігійних понять: домівка Бога серед людей. У Старому Завіті храм є місцем, обраним самим Богом, місцем благодаті, де під час посвячення з'являється слава Ягве у вигляді хмари, яка наповнює Святиню (див. 1 Цар. 8, 10-11). Зі всіх частин світу сюди йшли на прощу, щоб споглядати "обличчя Боже" (Пс. 42, 3).

В іконографії ці мотиви одержують Богородичне значення. Хмара, котра отінила гору Сіон, провіщає зіслання Святого Духа на Марію у Благовіщенні (див. Лк. 1, 35). І вступ до храму створює основу для апокрифічної оповіді, сповненої символічного значення. Розповідається, що у віці трьох років Богоматір прийшла до храму не на прощу, а щоб мешкати там постійно. Одержуючи поживу від ангела, вона працювала над виготовленням завіси для Святая Святих. Приведену родичами, її зустрічає священик Захарія, символ Старого Завіту. І він представляє Богові Матір Того, Кого потім Вона сама приведе до того ж священика.

Празник Введення у храм урочисто святкувався ченцями. Вони вбачали у ньому класичний приклад споглядання, класичним взірцем якого є Марія. Хліб, який приносять ангели — це th еоriа — бачення — Бога, наскільки воно можливе у цьому житті. Марія одержує цей хліб, працюючи над тканням покрову для Святині. Ще Ориген бачив у цьому покрові символ людськості Христа, крізь котру слід проникнути духовним поглядом, щоб відкрити у смиренній подобі божественність Слова. Людськість, яка для інших приховує Бога, для Марії відкриває Його.

Марію вводить в храм процесія дівиць із запаленими свічками: чистота серця та світло благодаті є обов'язковою умовою для пізнання Божих таїнств (див. Мт. 5, 8).

Іноді Пречисту зображають в ту мить, коли вона збирається піднятися на три сходини, які ведуть до храму: від th еоriа(споглядання) видимих речей перейти до споглядання невидимих, а насамкінець — до "богослов'я", споглядання Пресвятої Тройці.

Твердячи, що під час цієї події Богородиці було лише три роки легенда прагнула підкреслити, що духовна зрілість значно відрізняється від фізичної, і те, що втаєне від мудрих світу, може бути відкрите дітям (див. Лк. 10, 21).

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь благовоління божого предзображення і спасення людей проповідання, у божому храмі Діва ясно з'являється і Христа всім предзвіщає. Їй і ми голосно закличмо: Радуйся, промислу Створителя сповнення.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Пречистий храм Спасів, дорогоцінна світлиця і Діва, священна скарбниця божої слави днесь уводиться в дім Господній, благодать з собою вводячи, що в Дусі божественнім, яку оспівують ангели божі: Вона є оселя небесна.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 9,1-7

Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і земну святиню. Бо зроблено перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься Святе. За другою ж завісою був намет, званий Святе Святих, із золотим жертовником кадила та з кивотом завіту, увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розквітлий жезл Арона і таблиці завіту. А зверху над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол. Але про те тепер не час говорити докладно. При такому влаштуванні всього, у перший намет входили завжди священики, виконуючи службу а в другий - раз на рік лиш архиєрей, і то не без крови, яку приносив за свої й людські провини.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що і сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи отже їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому. Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що Тебе кормили. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають його.

Проповідь

Святкуючи сьогоднішнє свято, задумаймося кожен з нас над своїм власним життям. Це свято дає нам багато думок для роздумів. Найперше задумаймося: куди ми усі і кожен з нас, зокрема, скеровує свої кроки життя, яке ми отримуємо від Бога. Адже сьогодні читаємо, що Пресвята Богородиця перші кроки свого життя спрямувала до храму. Приклад. У східних народів є звичай, коли дитина починає робити свої перші кроки, то у святковий день збирається уся найближча родина. Вони сідають півколом в одній кімнаті, а дитину батьки тримають посередині. Перед дитиною розкладають різні зазначені предмети, а потім батьки її відпускають і дивляться до якого предмету пішла. Який предмет вона вибере, до якого піде, така доля її чекає, до того вона має схильність. І дивно, але у переважній більшості у подальшому житті цей вибір підтверджується. Так майбутній воїн обирав шаблю, хлібороб - сільський інструмент, будівельник - будівельний інструмент, лікар - лікарський і т.д. (Один відомий футболіст розповідає, що батьки поклали м'ячик, хоча це не прийнято, і він відразу і впевнено побіг до м'ячика). Отже, до чого робить свої кроки людина така є її доля. Пригадую скарги одного тата, що його син пияк. Але в молоді роки, коли йому давали гуляти з малолітньою дитиною, то він завжди йшов з ним на пиво і змушував сидіти дитину у прокуреному барі, аж поки не вип'є своє пиво. То чого дивуватися, що син з дитинства до цього призвичаївся і бар став улюбленим місцем його перебування. Куди крокують наші кроки з самих початків, таким і буде наше подальше життя.

Сьогоднішнє свято дуже тісно пов'язане зі святом, яке ми святкували на початку церковного року, швидше від сьогоднішнього свята - зі святом Різдво Пресвятої Діви Марії. Знаємо з передання, як хотіли мати дитинку Йосип і Анна. А сьогодні звершується їхня обіцянка віддати на служіння Богу свою, даровану їм Богом, дитину. Вони принесли цю найбільшу свою цінність на служіння Йому. Їх охоплювали одночасно сум і радість того, що збулося обіцяне Йому. А тепер на хвильку задумаймося: як ми всі і кожен, зокрема, поступає у своєму житті, виконуючи свої обіцянки, дані Богові і своїм ближнім? Чи ми є вдячні, що Бог дає нагоду їх виконати, як це зробили Йоаким і Анна (і якою ціною любові)? Вони не відкладали своєї обіцянки, даної Богу. А ми часто подібні до того багача, що про нього чув розповідь в одному селі. У багача родило дуже велике збіжжя. Йому бракувало робітників. Він почав ходити по хатах просити, щоб допомогли зібрати. Пообіцяв великі гроші. Але коли зібрали збіжжя, пану стало шкода своїх грошей і він заплатив людям набагато менше. (А скільки є таких «панів» і в наш час, які багато обіцяють, коли їм щось дуже потрібно). Ми також часто подібні до цього пана. Коли хвороба чи якась біда, пережиття, то ми молимося, просимо у Бога, щоб допоміг, часто обіцяємо, що змінимося, що почнемо вести краще життя. А коли біда проходить, то про обіцянки і наміри забуваємо або відкладаємо на «ліпші часи» і тим самим не принесемо плоду наших рук - любов! Але наші терпіння - це часто випробовування нас, які ми є: чи ми виконуємо обіцяне, чи зуміємо подякувати Богу за ласки, що отримали. Ми часто не вміємо дякувати Йому за життя і ті ласки, які ми отримуємо завжди незалежно від нашої заслуги, бо є відкуплені Його кров'ю і смертю на Хресті.

Все залежить від нас з вами, чи ми скористаємося і відкриємо своє серце, як і Він відкрив для нас усіх і кожного зокрема. Що ж ми взамін можемо віддати Йому крім свого серця, повного любові, бо говорить Господь до людини: «Дай мені своє серце». В одному селі проходила збірка на хрест при вході до села. Усі давали щедрі пожертви, тільки бідний хлопчик-сирота не мав, що дати. Тоді він прийшов у ночі на це місце і почав молитися: «Христе, не маю, що Тобі дати. Але прийми у жертву любов мого серця». І ця щира жертва бідної сироти було найбільше, що він міг дати для Бога.

Що людині треба найбільше у цьому світі? Їй потрібно, щоб її любили. А коли хочемо, щоб нас любили, мусимо жертвувати свою любов іншим. Та ніхто в світі не здатен нас більше любити, як Бог. Коли ми хочемо віддячити Богу за Його безконечну Любов, то повинні постаратися віддати Любов за Любов. Амінь.

Ієромонах Андрій Сологуб 
"Сівач", листопад 2009 Ч. 11 (122) рік 11

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Введення в храм Пресвятої Богородиці.