12 квітня 2015 року

Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Коротка історія

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

Про ікону

Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він вихо­дить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.

Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.

Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розби­тими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тор­тур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.

Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскре­сіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.

Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.

Тропар та кондак

Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйну­вав ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям зві­стивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.

Діяння святих апостолів 1, 1-8

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Івана 1, 1-17

В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.

Проповідь

Дорогі у Христі брати і сестри, вітаю вас сердечно із нинішнім величним празником Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа! Справді празник над празниками і торжество всіх торжеств! Ми до нього готувалися, як до найголовнішого, найважливішого свята у цілому літургійному році.

Період приготування до нинішнього свята тривав досить довго. Перед Великим Постом був ряд неділь, коли Свята Церква пояснювала нам суть і завдання Посту. Неділя Закхея пригадала нам, що суть Посту полягає на особистій зустрічі з Ісусом Христом, зустрічі, яка приносить спасіння, докорінну переміну людського життя. Пізніше була Неділя блудного сина, коли ми бачили, як Отець Небесний, не зважаючи на наші великі гріхи, очікує нас з відкритими раменами і не докоряє нам за наші провини, а пригортає до свого серця і повертає нам втрачену гідність дітей Божих. Потім була неділя м’ясопусна, коли Церква нам пригадувала, що тілесний піст без діл милосердя не принесе нам жодного духовного пожитку, бо аскетичні зусилля – відмова від певних страв чи розваг – не є самоціллю християнського посту, а мають служити любові, - щоб ми мали більше часу і засобів, щоб послужити нашим ближнім. Спасає лише віра, чинна любов’ю, - каже св. Павло (пор. Гал 5, 6). Нарешті Неділя сиропусна напередодні Великого посту пригадувала нам про взаємне прощення як необхідну передумову отримання прощення від Бога.

Відтак перед нами відчинилися «двері покаяння» – почався благодатний час Чотиридесятниці, коли ми намагалися щирим каяттям, ділами милосердя, ревнішою і молитвою, увінчаною Таїнством Покаяння очистити нашу душу від гріховної отрути, просвітитися чеснотами, наповнитися благодаттю Святого Духа.

Останнім етапом до пасхальної радості був Великий, або Страсний Тиждень, коли ми особливо близько співпереживали усі події останніх днів земного життя нашого Спасителя. Ми переживали усі ці події дуже близько, бо усвідомлювали, що вони стосуються кожного з нас особисто, ми не є сторонніми спостерігачами, але одними з головних дійових осіб історії спасіння. Адже Син Божий «задля нас людей і задля нашого спасіння зійшов з небес, … і був розп’ятий за нас за Понтія Пилата і страждав і був похований» (Символ віри). З думкою про нас Син Божий зійшов на землю, з думкою про нас витерпів жахливі муки і розп’яття, з любови до нас прийняв хресну смерть, щоб своєю Божественною любов’ю здолати наш гріх, диявола і пекло.

І ось сьогодні ми, як ті жінки-мироносиці,  прибігли з самого ранку до храму, який символізує гріб Господній. І що ж ми бачимо? – Отой храм не є темний, не є понурий, зовсім навпаки, – він залитий світлом, прикрашений квітами, наповнений Божественною благодаттю. І в цьому храмі Свята Церква устами своїх священнослужителів, як той Пасхальний ангел, проголошує нам радісну новину, що її почули жінки-мироносиці: «Ви шукаєте Ісуса розіп'ятого. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де він лежав. Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих» (пор. Мт. 28.6-7).

І ось сьогодні ми переживаємо оцю радісну пасхальну благовість: Христос воістину воскрес, Христос переміг смерть, Його любов восторжествувала над людським злом, Його спасенна присутність у світі кличе все створіння до нового, переображеного життя. Тепер, дорогі в Христі, перед нами 50 днів пасхального періоду, 50 днів, коли ми будемо святкувати Пасху Христову. Але чи тільки 50 днів? – Ні, дорогі в Христі, бо Воскресіння Христове змінило ціле наше життя, змінило історію людства і саме тому Пасха Христова, Воскресіння Господнє є щось, що ми повинні святкувати кожного дня, впродовж цілого нашого життя. Каже преподобний Теодор Студит: «Кожного дня, наслідуючи Господа, ми святкуємо воскресіння чеснот через смерть пристрастей, ми покликані кожного дня разом з Христом вмирати для наших гріхів і воскресати для нового чеснотливого Божественного життя».

Силою пасхального тріумфу Христа над гріхом і над смертю ми долаємо у самих собі гріх і переходимо від смерти до життя. Разом з новим життям у Воскреслому Спасителеві ми отримуємо дар радості, якою нині наповнені наші серця. А ця радість наша не є якимсь емоційним станом, наша радість це – переможений смуток, перемінений смуток, подоланий смуток. Ми стверджуємо на воскресній утрені перемогу радості над смутком такими словами: «Це бо прийшла через хрест радість усьому світові». А у воскресному тропарі сьомого гласу Свята Церква ще докладніше пояснює цю дивну переміну: «Знищив ти хрестом Твоїм смерть, відчинив розбійникові рай, мироносицям плач на радість перемінив і апостолам повелів проповідувати, що воскрес Ти Христе, Боже, даючи світові велику милість». Дорогі в Христі, це я, це ми є тим розбійником, якому воскреслий Христос відчиняє нині рай. Це я, це ми є тими мироносицями, плач яких Господь сьогодні перемінює на радість. Усе життя людини на землі супроводжується плачем: від першого плачу, що супроводжує прихід на світ і до останньої сльози на ложі смерти, дорога людська встелена сльозами: сльозами з приводу втрати близької особи, сльозами з приводу хвороби чи нещастя, сльозами від безвиході, сльозами з приводу власного гріха і кривд, які нам завдає оточення, - невипадково земля, на якій ми живемо, називається «долиною сліз». І ось у цій долині сліз стається дивна переміна: у всій своїй силі проявляється Божа любов, яка висушує наші сльози як сонце – ранішню росу.  Від нині для того, хто вірує у Воскреслого Спасителя, не повинно бути місця для розпуки, пригноблення і смутку, бо Господь дарує всім нам дар надії і радості.

І ще щось, Господь наказує нам, так само як і тим жінкам мироносицям іти притьмом і проповідувати благовість про Його Воскресіння іншим людям, ділитися отою радістю і тим новим життям, які дає нам наш Спаситель. Погляньте, як жінки-мироносиці з поспіхом, з великою радістю бігли до апостолів, щоб їх звістити, що Христос воскрес. Як пізніше самі апостоли відважно, не зважаючи на переслідування, на утиски, проповідували правду про Воскресіння Христове світові. Ми, що називаємося і є учнями Христовими, маємо нині підхопити цю їхню місію, бо нинішній світ не менше, ніж дві тисячі років тому, потребує отої доброї новини, що зло є переможене любов’ю Божою, що смерть поглинута життям Божественним, що Христос переміг гріх кожної людини. Ми, християни, що маємо в своїх серцях небесну радість, не можемо проходити байдуже повз тих людей, які ще не пізнали і не зустріли Воскреслого Господа. Господь нас кличе і посилає нині занести благовість спасіння до кожної людини, яка живе у смутку, страху і безнадії.

Робити це треба словом проповіді, а ще більше – усім нашим життям, так щоб наші ближні відчули присутність Бога в нашому серці і в нашому житті. Розповідають такий випадок, що одного разу старший чоловік, який вважав себе атеїстом, прийшов до священика, дуже славного проповідника, на розмову. Приходить до парафіяльної канцелярії, але бачить, що священик вже має відвідувача і розмовляє з ним в своєму кабінеті. Священик теж побачив його крізь шибку в дверях, перепросив співрозмовника, швидко вийшов на коридор, виніс для нього крісло і попросив присісти та відпочити з дороги, поки він закінчить бесіду із попереднім гостем. За кілька хвилин вже сиділи разом в кабінеті і вели жваву розмову про віру: старий атеїст і священик, Христовий учень. Після розмови старенький визнає, що помилявся у своїх атеїстичних переконаннях і тепер хоче навернутися до Бога. Священик, вдячний Богові за це маленьке чудо, питається, який аргумент в його словах найбільше спричинився до зміни поглядів старого атеїста. Той відказав, що найбільше похитнули його атеїстичні переконання не так слова священика, як той жест доброти, уваги і зичливості, яким він його зустрів, вибігши з кабінету і запропонувавши сісти. «Це мене найбільше переконало, що Бог є з вами, що Він є Любов’ю, що Він дає Вам силу жити інакше, як люди, яких я дотепер стрічав у своєму житті».

Дорогі у Христі, ми сьогодні святкуємо Воскресіння Христове, торжество любові Божої, ми є повні радості і надії. Я бажаю всім нам, щоб ми, вийшовши з храму, хотіли ділитися отою доброю новиною про Воскресіння Христове з усіма людьми, яких зустрінемо на дорозі, ділитися не тільки нашими словами, але в першу чергу нашим життям, нашими добрими ділами. Бажаю усім нам жити як люди пасхальні, як люди, які живуть з Христом воскреслим і несуть його цілому світові. Радості вам, миру і благословення від воскреслого Господа. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Владика Богдан Дзюрах

Сівач, квітень 2012

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Христового Воскресіння.