Тайна Вечеря

1 квітня 2010 року

Страсний тиждень. Великий четвер.
Свв. Хризанта і Дарії.
(Літургія св. Василія Великого)

У понеділок, вівторок і середу Страсного тижня Божественні Літургії Святого Івана Золотоустого не правляться, а служиться Літургія Напередосвячених Дарів. У четвер і суботу - Літургія Святого Василія Великого з вечірнею. П'ятниця - алітургічний день.

• Короткий життєпис святого дня
• Рядовий Апостол
• Рядове Євангеліє
• Оповідання для роздумів

Святі Хризант і Дарія

Хризант був сином патриція Полемія. Він охрестився і невдовзі почав визнавати свою віру явно. Тоді батько змусив його одружитися з поганкою Дарією, яка завдяки молитві Хризанта прийняла св. Хрещення і погодилася після вінчання жити у непорушній чистоті.

Невдовзі погани їх ув'язнили і після жорстоких мук закували потрійними кайданами. Проте від побоїв на їхніх тілах не залишилося жодного сліду, окови самі поспадали, а темниця, в якій замкнули подругів, наповнилася надзвичайним світлом. Хризанта і Дарію каменували 288 року. У 844 році мощі святих Хризанта й Дарії перенесли до пруського міста Мюнстерайль.

1 послання ап. Павла до Коринтян 11, 23-32

Браття, я, що прийняв від Господа, те передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши хвалу, розламав і сказав: Прийміть, їжте: Це є тіло Моє, що за вас ламається. Робіть це на Мій спомин. Так само й чашу по вечері, кажучи: Ця чаша – новий завіт у Моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на Мій спомин. Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, смерть Господню звіщаєте, поки Він не прийде. Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний супроти тіла і крови Господньої. Хай, отже, кожний випробовує себе самого, і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу Бо хто їсть і п'є, не розрізняючи, що то тіло Господнє, суд собі їсть і п'є. Ось чому у вас багато недужих та хворих, та й чимало умирають. Якби ми самі себе розсуджували, нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, Він нас карає, щоб ми не були засуджені зо світом.

Євангеліє від Матея 26,1-20; Ів. 13,3-17; Мт. 26,21-39; Лк. 22,43-45; Мт. 26,40-27,2

Сказав Господь Своїм учням: Знаєте, що за два дні буде Пасха і Син Людський буде виданий на розп'яття. Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаті первосвященика, що звався Каяфа, і радились, як би підступом схопити Ісуса і вбити. Тільки ж сказали: Не в свято, щоб не було в народі заколоту. Коли Ісус був у Витанії, в домі Симона прокаженого, підійшла до Нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, й вилляла Йому на голову, як Він сидів при столі. Побачивши це, учні нарікали й казали: Навіщо таке марнотратство? Це можна було дорого продати і дати бідним! Ісус зауважив це і сказав: Чого ви тривожите жінку? Вона зробила добре діло для Мене. Бо бідних завжди маєте зі собою, Мене ж не завжди маєте. Виливши це миро на Моє тіло, вона вчинила те на Мій похорон. Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватися це Євангеліє по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин. Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, пішов до первосвящеників і каже: Що хочете дати мені, я вам Його видам? Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб Його видати. Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса і питають: Де хочеш, щоб ми приготовили Тобі їсти Пасху? Він відповів їм: Ідіть до такого й такого в місто і скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, у тебе Я справлю Пасху з учнями моїми. Учні зробили так, як їм велів Ісус, і приготовили Пасху. Коли ж настав вечір, Він возлежав з дванадцятьма учнями. Ісус, знаючи, що Отець дав Йому все в руки, і що Він вийшов від Бога і вертається до Бога, встав від вечері й положив ризи і, взявши рушник, підперезався. Тоді налив води до умивальниці і почав умивати ноги учням і обтирати рушником, яким був підперезаний. Підходить, отже, до Симона Петра, і той Йому каже: Господи, Ти вмиватимеш мої ноги? Ісус у відповідь каже йому: Те, що роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім. Петро Йому каже: Не митимеш мені ніг повіки! Ісус йому відповідає: Якщо не вмию тебе, не матимеш частки зі мною. Каже Йому Симон Петро: Господи, не тільки ноги, але й руки, і голову. Каже йому Ісус: Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг, увесь бо він чистий. І ви чисті, але не всі. Знав бо, хто мав Його видати, тому й мовив: Не всі ви чисті. Обмивши їм ноги, надів знову ризи Свої і возліг знову, і сказав їм: Чи знаєте, що я зробив вам? Ви звете Мене: Учитель і Господь, і добре кажете, бо Я є. Коли, отже, Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, і ви повинні мити ноги один одному. Я дав вам приклад, щоб, як Я зробив вам, так і ви робили. Істинно, істинно кажу вам: Слуга не більший від пана свого, і післанець не більший від того, хто послав його. Знаючи це, щасливі будете, коли так чинитимете. І коли вони їли, Він промовив: Істинно кажу вам: Один з вас мене зрадить. Засмучені глибоко, почали кожний з тих питати Його: Чи то я, Господи? Він відповів: Хто вмочить зо Мною руку в миску, той Мене зрадить. Син Людський іде, як написано про Нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Людського. Ліпше б було тому чоловікові не народитись! Юда, зрадник Його, і собі озвався: Чи то часом не я, Равві? Каже Ісус до нього: Ти сказав. Коли вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, переломив і дав учням, кажучи: Прийміть, їжте, це є тіло моє. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: Пийте з неї всі, бо це є кров моя Нового Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. Кажу вам: Віднині не питиму з цього виноградного плоду аж до того дня, коли питиму його новим з вами в Царстві Отця Мого. І, відспівавши хвалу, вони вийшли на Олив-ну гору. Тоді Ісус сказав їм: Усі ви зневіритеся у Мене цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. Але після Мого воскресіння Я випереджу вас у Галилеї. Озвався тоді Петро й каже Йому: Навіть якби всі зневірились у Тобі, я не зневірюся ніколи. Ісус мовив до нього: Істинно кажу тобі: Цієї ж ночі, перше ніж заспіває півень, ти тричі відречешся від Мене. Каже Йому Петро: Навіть якби я мав з Тобою вмерти, не відречуся від Тебе! Так само говорили всі учні. Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: Сидіть тут, поки я піду та помолюся там. І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, почав скорбіти та тужити. І сказав їм: Душа моя смутна до смерти. Зостаньтесь тут і чувайте зо мною. І, пройшовши трохи далі, упав лицем до землі, молячися і промовляючи: Отче мій, якщо можливо, нехай мине Мене ця чаша. Одначе, не як Я хочу, але Ти. Тоді з'явився Йому ангел з неба, що підкріплював Його. Повний скорботи та тривоги, Ісус ще ревніше молився, і піт Його став, мов каплі крови, що падали на землю. Підвівшись від молитви, Мт. зач. 108 вернувся Він до учнів і, бачачи, що вони заснули, каже до Петра: То так ви й однієї години не могли чувати зо Мною? Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне. Знову, вдруге відійшов Він і почав молитись: Отче Мій, коли ця чаша не може минути, щоб Я її не пив, нехай буде воля Твоя. І, вернувшись, знову побачив, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. Лишив Він їх, пішов знову і почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова. Потім вернувся до учнів і каже до них: Спіть і відпочивайте! Наблизилась уже година, і Син Людський буде виданий грішникам у руки. Вставайте, ходім! Ось наблизився Мій зрадник. Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, і з ним сила народу з мечами та дрючками, від первосвящеників та старших народу. Зрадник Його дав їм знак, кажучи: Кого я поцілую, то Він, беріть Його. І відразу він підійшов до Ісуса і каже: Радуйся, мій учителю! І поцілував Його. Ісус питає його: Чого прийшов ти, друже? І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили Його. Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив меч і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо. Ісус сказав до нього: Вложи твій меч назад до піхви, всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. Чи гадаєш, що Я не міг би попросити Отця Мого, і Він зараз дав би Мені більш, як дванадцять легіонів ангелів? Як же тоді збулося б Писання, що воно так мусить статись? Тоді Ісус промовив до народу: Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб Мене схопити. Щодня сидів Я, навчаючи у храмі, і ви Мене не взяли. Та все це сталося, щоб збулося Писання пророків. Тоді всі учні, оставивши Його, розбіглися. Ті, що схопили Ісуса, повели Його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші. Петро ж ішов за Ним здалека, аж до палати первосвященика і, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться. Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити, і не знайшли, дарма, що було з'явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє і кажуть: Цей казав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати. Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать? Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до Нього: Заклинаю Тебе живим Богом, щоб Ти сказав нам, чи Ти Христос, Син Божий. Тоді Ісус сказав до Нього: Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині побачите Сина Людського, який сидітиме праворуч Всемогутнього і йтиме на небесних хмарах. Тоді первосвященик роздер свою одежу, кажучи: Він сказав богохульство! Нащо нам іще свідків? Ось ви тепер чули богохульство! Що вам здається? Ті відповіли: Він винен смерти. Тоді почали плювати Йому в лице та бити кулаками; інші ж били Його в лице й промовляли: Проречи нам, Христе, хто Тебе вдарив? Петро ж сидів надворі. Аж тут одна слугиня підійшла до нього і каже: І ти був з Ісусом Галилеєм. Але той перед усіма відрікся і заявив: Не знаю, що говориш. Коли ж він вийшов до воріт, уздріла його інша і каже до тих, що там були: Цей був з Ісусом з Назарету. Він знову, кленучись, відрікся: Не знаю я цього чоловіка. Трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: Ти таки справді один з них, бо і твоя вимова тебе виявляє. Тоді Петро почав клястися та божитися: Я не знаю цього чоловіка. І враз заспівав півень. І Петро згадав слово, що Ісус сказав був: Заки, півень заспіває, ти тричі відречешся від Мене. І, вийшовши звідтіль, заплакав гірко. Як же настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб Його вбити. І, зв'язавши його, повели і видали правителеві Пилатові.

Два будиночки

Малий будиночок, увесь побудований із солі, розташувався біля підніжжя пагорба. У цьому будиночку жили чоловік із солі й жінка із цукру. Були дні, коли кохались, а були й такі, коли терпіти один одного не могли. Одного дня дуже посварилися.

Чоловік схопив товстого соляного кия й прогнав жінку.

Кричав, не тямлячись: „Іди й збудуй собі дім із цегли!”

Жінка, плачучи відійшла, хоча плакала не надто сильно, бо ж цукрові щічки могли розплистись.

Побудувала собі цегляний будиночок недалеко від будинку із солі.

Була це приваблива, споруда із заквітчаними балконами, кам’яним димоходом й комином, та жінка все ж сумувала. Удень і вночі думала про чоловіка із солі.

Якогось дня наважилася.

Пішла до соляного будиночка й постукала в двері.

Попрохала у чоловіка дрібку солі до страви.

Чоловік схопив свого соляного кия й прогнав жінку: „Забирайся звідси негайно, бо буде тобі непереливки!”

Жінка знову із плачем повернулась додому. Та плакала не надто сильно, щоб не пошкодити своїх щічок із цукру.

Велике й милостиве небо, спостерігаючи за їхніми чварами, зворушилось, і теж почало плакати. Й почав іти дощ, не дощ, а злива.

Малий соляний будиночок почав розчинятись. Чоловік швиденько побіг до будинку із цегли. Постукав у вікно: „Прошу тебе, дозволь увійти, щоб цей дощ усього мене не розчинив.”

– Ха, ха! Закінчилось твоє свято! – тріумфувала жінка. – Ти відмовив мені у дрібці солі, тепер викручуйся сам!

Та чоловікові все ж вдалося ніжними теплими словами зворушити жінку, вона змилосердилася і врешті відчинила двері.

Кинулись в обійми один одному й поцілувались довгим, солодко-солоним цілунком.

Оскільки ж чоловік із солі дуже намочився, приклеївся до жінки із цукру. Треба було багато часу, щоб обсохнути й отримати свободу.

Відтоді чоловік із солі має уста із цукру, у жінки ж вони солоні.

І більше вони не сваряться.

Саме те, чим відрізняємось створює пречудове багатство любови.

Бруно Ферреро. Життя – це все, що ми маємо. - Свічадо, 2006