10 квітня 2015 року

Велика П'ятниця (Свята Плащаниця).

• Коротка історія
• Про ікону
• Надгробна стихира
• Євангеліє на Вечірні
• Проповідь

Коротка історія

Використання святої плащаниці в богослужбах Великої п'ят­ниці й суботи так як ми її тепер почитаємо, відносно недавнє, бо має за собою заледве кількасот літ, але своїм походженням вона сягає самої смерті Ісуса Христа. Плащаниця це ніщо інше, як те простирало чи саван, у якому було завинуте мертве Тіло Христа Господа, коли Його покладено до гробу. Східна Церква у відправах Великої п'ятниці й суботи не знала плащаниці майже півтори тисячі літ!

Християни єрусалимської Церкви перших століть почитали у Велику п'ятницю хресне дерево, яке на початку IV віку віднайшла свята Єлена, мать цісаря Костянтина. Обряд того почитання запи­сала нам паломниця IV століття Сильвія Аквітанська. Звичай почитати святий хрест у Велику п'ятницю перейшов пізніше до грецької Церкви. Під впливом Східної Церкви почитання святого хреста у Вели­ку п'ятницю в середині VII століття перейшло до Західної Церкви, де практикується і сьогодні.

У наших рукописних уставах до XVI віку нічого не сказано про обряд покладення святої плащаниці, бо вона щойно починала входити у практику. Оскільки свята плащаниця ввійшла до відправ вечірні Великої п'ятниці й утрені Великої суботи не окремим приписом, а звичаєм Церкви, то до сьогодні нема одного обряду покла­дення плащаниці, бо різні Церкви виробили свої звичаї. Почитання святої плащаниці в ХVII-ХVIIІ ст. стає загальною практикою і звичаєм усієї Східної Церкви.

Обряд виносу й покладення плащаниці, за Типиком о. Дольницького, відбувався у катедральних церквах Галичини так: на вечірні Великої п'ятниці, під час співу стихири на стиховні "Тебе одіющагося світом яко ризою...", був обхід довкола церкви з пла­щаницею, яку несли за чотири кінці священики або старші парафія­ни. Після обходу плащаницю клали на окремий до того пригото­ваний стіл посередині церкви. При кінці вечірні в часі трикратного співу "Благообразний Йосиф..." усі на колінах приступали до святої плащаниці й побожно її цілували. Божий гріб був прикрашений квітами й лампадами, а за ним стояв хрест без Розп'яття з обрусом на його перехресті.

Отець Дольницький згадує також, що в нас, у Галичині, був звичай при обході з плащаницею нести і Святі Тайни, що їх відтак ставили для почитання або на Божому гробі, або на престолі. Він завважує, що цей звичай узято від латинської Церкви. Звичай виставляти Святі Тайни при плащаниці є цілком несумісний ні з духом Великої п'ятниці, ні з духом Східної Церкви. Свята плаща­ниця є якраз символом Ісуса Христа в гробі, тому тут немає місця на прилюдне почитання Святих Тайн. Західна Церква у Велику п'ятницю подекуди усуває Святі Тайни з кивота та лишає його відчиненим на знак, що там нема Христа, бо Він у гробі.

Тепер на нашій плащаниці, крім ікони Христа в гробі, зображають ще Богородицю, Йосифа з Ариматеї й побожних жінок, що брали участь у похороні Ісуса Христа. А довкола плащаниці видніються слова тропаря Великої п'ятниці: "Благообразний Йосиф...".

Про ікону

Як латинській, так і східній Церкві відомий обряд "оплакування" у Велику П'ятницю та Велику Суботу. Христос, який назвав себе життям (див. Йо. 14, 6), лежить у гробі або на камені помазання померлих. А побожні жінки підносять руки, голосячи. Оплакування померлих завжди було справою жінок, не так з огляду на їх психологічні нахили, як радше з причини їх "природного покликання". Чоловік, який офірує світові свої діла і конкретні звершення, певним способом залишається живим у них навіть після смерті. Жінка, яка дає життя, споглядає знищення того, що є сенсом її існування.

Жінки біля гробу Ісуса є символом Церкви, яка стогне і плаче у цій "долині сліз". Вони уособлюють усвідомлення сумної дійсності, яку можна пояснити лише у світлі об'явлення.

Чи є натяк на якусь надію? Здається, іконописець нічого не говорить про це через постаті жінок. Але Богородиця зображена в іншій позі, ніж вони. Вона теж плаче, але водночас здійснює жест поклоніння.

Чернеча традиція розрізняє два види плачу: той, який викликає розпач і смуток (lỳpe), та ін ший плач, який є джерелом потіхи і знаком любові (рèпthоs). Ченці прагнули належати до блаженних засмучених (див. Мт. 5, 5), тобто до тих, хто відчуває близькість божественного блаженства навіть у ситуації, яка викликає біль.

Їх непорушна віра не опирається на якийсь банальний оптимізм. Вони не заплющують очей ані перед трагічною людською долею, ані перед злобою, яка є її причиною. Але вони поєднують все це з померлим Христом і, вшановуючи Його своїм плачем, почувають себе переміненими вірою у воскресіння. На Сході цей священний плач звеличують чимало чудесних творів. Іконописці мали не надто багато нагод зображати його. Але коли у Велику П'ятницю ми споглядаємо ікону Богородиці, яка плаче на гробі Ісуса, бачимо хрест посеред свічок, лампад та жалобних співів, ми відчуваємо як нас відносить в цю атмосферу пентосу, священного плачу, який по­роджує радість.

Надгробна стихира при покладанні Плащаниці

"Тебе, що світлом, немов ризою, зодягаєшся, зняв Йосиф з Никодимом, бачивши мертвого, нагого, непохованого, ревним пла­чем заплакали і, ридаючи, промовили: "Ох горе, наш найсолодший Ісусе! Побачивши Тебе на хресті повислого, сонце негайно мороком покрилося і земля зо страху задрижала й церковна заслона роздер­лася. А тепер бачу Тебе, що задля мене сам пішов на смерть. Як же ж поховаю Тебе, мій Боже? Або якою плащаницею обгорну? Якими руками діткнуся Твого нетлінного Тіла? Або яку пісню заспіваю при Твоїй смерті, Щедрий? Величаю Твої страсті, піснями славлю Твоє погребення з воскресенням, і кличу: "Господи, слава Тобі".

Євангеліє від Матея 27, 1-38; Лк. 23, 39-43; Мт. 27, 39-54; Ів. 19, 31-37; Мт. 27, 55-61

Тоді, коли настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб Його вбити. І, зв'язавши Його, повели і видали правителеві Пилатові. Тоді Юда, що зрадив Ісуса, побачивши, що Його засудили, розкаявся і вернув назад тридцять срібняків первосвященикам і старшим, кажучи: Згрішив я, видавши кров неповинну. Ті ж відповіли: Що нам до того? Ти побачиш! Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть і повісився. Первосвященики взяли ті гроші і кажуть: Не годиться їх класти до скарбони, бо це ціна крови. Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, і дали їх за ганчарське поле, як сказав мені Господь. Привели вони Ісуса перед правителя, і правитель спитав Його: Чи Ти цар юдейський? Ісус відповів: Ти кажеш. Та коли первосвященики та старші Його обвинувачували, Він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до Нього: Хіба не чуєш, скільки свідчать проти Тебе? Він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. На свято правитель звик був відпускати народові одного в'язня, якого вони хотіли. Був же тоді визначний в'язень, що звався Варавва. І от, коли вони зібрались, Пилат каже до них: Кого бажаєте, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос? Знав бо він добре, що заздрости ради видали Його. І коли він сидів на судищі, його жінка прислала йому сказати: Нічого не роби праведникові Тому, бо я цієї ночі в сні багато витерпіла заради Нього. Та первосвященики і старші намовили народ просити, щоб пустив Варавву, а Ісуса видав на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Ті відповіли: Варавву. Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос? Усі відповіли: Нехай буде розп'ятий! Він спитав: Що злого вчинив Він? Вони ж іще більше стали кричати: Нехай буде розп'ятий! Пилат бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води і вмив перед народом руки та й каже: Я невинний крови праведника Цього, ви побачите. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров Його на нас і на дітей наших! Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп'яття. Вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на Нього всю чоту і, роздягнувши Його, накинули на Нього червоний плащ, і, сплівши вінець з тернини, поклали Йому на голову, і дали тростину в праву руку. Потім, падаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: Радуйся, царю юдейський! І плювали на Нього, брали тростину і били Його по голові. Насміявшись з Нього, скинули з Нього плащ, надягнули на Нього Його одіж і повели на розп'яття. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім'я Симон, і примусили цього нести хрест Його. Прийшовши на місце, що зветься Голгота, тобто Череп-місце, дали Ісусові пити вина, змішаного з жовчю, але Він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп'яли Його, поділились Його одежею, кинувши жереб. А потім сіли, щоб Його стерегти. Над головою в Нього прибили напис, за що Його засуджено: Це Ісус — цар юдейський. Тоді розп'яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. Лук. 23,39-43 Один із злочинців, що висів, зневажав Його кажучи: Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас! А другий, озвавшись, скартав його і мовив: Чи ти не боїшся Бога? Ти, що покутуєш ту саму кару? Ми бо несемо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого. І сказав Ісусові: Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у царстві Твоїм. Ісус сказав до нього: Сьогодні будеш зі мною в раю. Мт. 27,39-54 Ті ж, що проходили мимо Ісуса, лихословили Його й кивали головою, кажучи: Ти, що руйнуєш храм і за три дні знову будуєш, спаси Себе Самого: якщо ти Син Божий, зійди з хреста! Так само і первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, кажучи: Інших спасав, Себе ж не може спасти! Він цар Ізраїля, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить Його нині, якщо Він угоден Йому. Сам бо казав: Я — Син Божий. Так теж і розбійники, що були з Ним розп'яті, ображали Його. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев'ятої години. А коло дев'ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі, Елі, лема савахтані, що значить: Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув? А деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: Він Іллю кличе. І негайно один із них підбіг, узяв губку і, намочивши її оцтом, настромив на тростину і дав Йому пити. Інші ж казали: Лиши, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його. Ісус, знову скрикнувши голосом сильним, віддав духа. Тоді завіса храму роздерлася надвоє, від верху аж до низу, земля затряслася, скелі розпались; гроби відкрилися, й багато тіл святих померлих устали і, вийшовши з гробів по Його воскресінні, ввійшли у святе місто і багатьом з'явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися, кажучи: Воістину Божий Син був Він. Ів. 19,31-37 А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його. І він знає, що правду говорить, щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб збулося Писання: Кість у Нього не буде поламана. І знову інше Писання каже: Дивитимуться на Того, Кого прокололи. Мт. 27,55-61 Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї і служили Йому. Між ними: Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея. Як же настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Йосиф, що й сам був учнем Ісуса. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат велів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно і поклав у свій новий гріб, що його висік був у скелі. І, прикотивши до входу гробу великий камінь, відійшов. Була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробу.

Проповідь

Достойні брати і сестри!

Останніми днями усі, хто приходив у церкву молитися, пережили багато і глибоко, роздумуючи про історію спасіння. Літургійні читання представляли нам старозавітних представників людства та персонажів історії Нового Заповіту, таких як жінка, що появилася з пляшечкою пахучого мира у домі Симона прокаженого й вилила це миро на голову Ісуса. З дива не виходжу про рішення жінки та про її придуманий варіант приблизитися до Ісуса. Вона не бажала приблизитися без жодного дару, а взяла те, що для неї було дорогим, вважала, що приємно пахнути важливо для людини, хоч тут йдеться про глибше значення запаху мира, а саме – позитивний духовний стан людини. Жінка, що прийшла з гріхами, відійшла очищена, здобула прощення, понесла духовне миро, спокій та інакше життя додому і в світ. Апостоли зламалися, один відрікся, інший зрадив, решта повтікали як усе змінилося, пропала обіцяна відвага боронити Ісуса?

У п’ятницю перед Великоднем численні християни приходять у церкву, щоб прикласти свої губи до Плащаниці, на котрій зображено Спасителя з ранами на руках та ногах, що їх радо обціловують. Здебільшого усі готуються, належно одягаються, щоб цей побожний акт зовнішньо сповнити достойно. Є люди, котрі з певних причин не можуть сповідатися, мають різні перешкоди отримати розрішення від гріхів, наприклад, живуть без вінчання… Але сумління не дає спокою, хтось говорить, ще рік, а потім попробую вирішити своє питання із вінчанням. Не вийшло цього року, мабуть наступного буде часу більше і це питання буде знято… Але проходить п’ять, десять, більше років, рани задавнені гниють і затруюють організм, а особа вже й привикла до такого способу життя. «Рятується» приходом до цілування Плащаниці; дехто з обережністю запитує, чи може цілувати Плащаницю, коли має проблеми отримати відпущення гріхів. Різні непотрібні проблеми створює собі людина.

Скільки з нас, котрі зараз стоїмо у церкві й за кілька хвилин будемо цілувати на Плащаниці зображені рани Ісуса Христа, виконають цю побожну практику з чистим сумлінням та очищеним серцем? Хотілося б, щоб усі приложилися до Плащаниці з глибокою вірою, щирими роздумами та переконанням, що це Христос мій Бог, котрий любить мене, помер за мене, за мої гріхи, за моє спасіння. Людям помирають рідні, ми теж когось втратили з близької чи дальшої родини. Пам’ятаємо про таких осіб, згадуємо їхню доброту та реальне життя. Як ми з вами віримо та сприймаємо, що цей Ісус Христос, котрому було всього тридцять три роки, знав нас, знає і ми вічно записані в його особі. Знає не тільки наше ім’я, положення, нашу працю, успіхи й невдачі, але глибоко знає наше особисте духовне життя. Йому відомо чи ми молимося, чи легковажимо молитву. Господь ознайомлений про кожний наш прихід у церкву. Він свідомий про наш духовний стан і перед ним не в тайні наше дбання за освячення та спасіння нашої душі. Знає про всі наші думки, наміри, слова, вчинки… Він, Спаситель, завжди знаходиться при нас і коли хтось проклинає, зраджує, живе беззаконним та грішним життям, вживає наркотики, судить ближніх, краде, пиячить, говорить неправду, обдурює батьків, вчителів, тощо, – все про нас знає Господь. Трапляються особи, що радіють з того, що у сповіді визнають тільки дещо, а решту важких гріхів, про котрі стидно говорити, замовчують, бо священик не знає, - так собі міркують. Це – правда, але Бог знає і не може простити жодного гріха такій особі, хто неправдою хоче здобути прощення. Натанаїл перебував далеко від апостолів та Ісуса, а коли його привели до Христа, той йому сказав: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею» (Ів 1,48). І так Ісус бачить кожну особу, хоч ми його не бачимо, але повинні знати, що він завжди при нас. Немає місця, щоб сховатися від Бога, немає способу, щоб щось втаїти від нього, навіть глибоко заховане бажання у нашому серці для Бога не секрет. Чи ми задумуємося й переконані за стільки років як приходимо у церкву, що Бог у тілі помер за мене? Чи ми переконані, що це мій гріх став причиною його смерті? І кожного разу, коли говоримо неправду, обмовляємо, проклинаємо, обкрадаємо, живемо нечесно в подружжі, задумуємо лихе у нашому серці – розпинаємо Бога на хресті. Як це стається? Він давно помер? Чому ми розпинаємо його? – Він помер за Адама та Єву і всіх послідовників людського роду, котрі жили давно перед ним, перед його приходом на землю і тих, що покликані до життя після смерті Спасителя. У Бога немає часу, вічність не вимірюється змінами. Господь встановив закони для всього людського роду і помер за гріхи людини, немає значення, коли вони приходять на світ. Одних відкупив своїм терпінням після їхнього падіння в гріх, інших – перед вчиненням гріху. І тому, кожен гріх людини – це знущання з Бога. Його болить, коли люди не дотримуються його постанов, закону, не люблять його, котрий бажає нам вічної радості та добра. Задумаймося над нашим життям і вчинімо постанову змінити наше життя, щоб не ображати Бога. Йому не милі наші молитви, пости, карання себе в різний спосіб, коли ми продовжуємо чинити гріхи. Пророк наступні слова керує до нас: «Але ще й тепер, - слово Господнє, - поверніться до мене усім вашим серцем, у пості, в плачі й у жалі. Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа Бога вашого, бо він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, - і уболіває над нещастям» (Йоіл 2,12-13). Отже, піст, ридання й жаль спрямовують людину до повернення її до Бога, коли вона через гріх віддаляється від Господа. Важливіше не ображати Бога, як після образи перепрошувати його, каятися і знову повертатися до нього. Не катуймо Господа у наших серцях своїми гріхами! Не наслідуймо апостола Юди, котрий поцілунком Ісуса Христа скривав свою зраду. Цілуючи Плащаницю нашими устами, глядімо, щоб наше серце не було забруднене навіть одним гріхом. Коли ж, нарешті, ми відречемося від гріхів і станемо на праведний шлях? Скільки років ще чекати Богові, щоб нашим життям ми його прославляли, а не ображали.

Дорогий брате й сестро, повернімося обличчям до Господа і не засмучуймо його нашими гріхами, бо його болить образа, за котру він платив гірким терпінням на хресті. «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому і його ранами ми вилікувані» (Іс 53,5), пригадує пророк Ісая. Вистачало образи катів, котрі знущалися над його тілом за життя. Не личить нам продовжувати більше списку тих зухвалих негідників. Скажімо до себе, що досить образи, а від сьогодні хай Господь допоможе нам жити щиро й праведно християнським життям. Хай Мати Божа, котра відчувала кожен біль свого Сина у серці, настановляє нас на шлях очищення й освячення.

+ Ігор

св. Юр, 25.04.2008

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону розп'яття Христа.